Зареєструватись

Логін

Пароль втрачено

Lost your password? Please enter your email address. You will receive a link and will create a new password via email.

Курсова робота. Профспілки як суб’єкти трудового права

Курсова робота
на тему:
Профспілки як суб’єкти трудового права

ЗМІСТ
Вступ
РОЗДІЛ І. НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ПРОФСПІЛОК
1.1. Профспілкові органи як суб’єкти трудового права
1.2. Нормативний аналіз статусу профспілок у сфері трудових відносин
1.3. Основні принципи діяльності профспілок.

РОЗДІЛ ІІ. ЮРИДИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФСПІЛКОВИХ ОРГАНІВ
2.1. Правове положення профспілок у сфері праці.
2.2. Функції та форми участі профспілкових органів у галузі соціального захисту.

РОЗДІЛ ІІІ. ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ІНШИХ АСПЕКТІВ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОФСПІЛОК
3.1. Особливості діяльності профспілок в умовах переходу до ринкової економіки.
3.2. Профспілки, як один з гарантів розвитку середнього і малого бізнесу.
3.3. Сила та слабкість профспілок як показник ефективності соціального захисту працівників.

Висновки
Список використаних джерел
Додатки

ВСТУП
Мета написання даної теми полягає в досконалому законодавчому дослідженні всіх понять, що стосуються профспілок, їх поняття, функції та сфери діяльності.
Актуальність даної теми складає комплекс узагальнених структурних елементів діяльності профспілкових органів та їх значення для розвитку трудових відносин зокрема.
Об’єктом характеристики є ті напрямки діяльності, на які націлені профспілкові органи та комітеті при вступі в трудові відносини тощо.
Отож, розпочинаючи характеристику, я хотів би перш за все відзначити, що ситуацію, яка склалась на сьогоднішній день на ринку праці України можна назвати умовно задовільною. Велика кількість трудових суперечок і страйків, визначаються насамперед економічними факторами зростанням інфляційних процесів, недосконалістю організації оплати праці більшій половині галузей народного господарства. Але причини такого стану справ нерідко криються і в позаекономічних факторах, що безсумнівно впливають на рівень соціальної захищеності працюючих.
Соціологічні дослідження показали, що крім низького рівня оплати праці причинами численних трудових суперечок в Україні є затримки з виплатою заробітної плати, наприклад в Київській області станом на 1.01. 2004 року така заборгованість становить 34,8 млн, грн. Мають місце також численні порушення трудового законодавства, зв’язані з необґрунтованими відмовами в прийомі на роботу, незаконними звільненнями працюючих. Порушується законодавство про індексацію заробітної плати, з метою запобігання масових вивільнень працівників практикуються “змушені” відпустки без збереження заробітної плати, що суперечить трудовому законодавству. Одним із таких прикладів стала ситуація , яка склалась на Білоцерківському шинному заводі СП ВАТ “Росава “в 2003 році, коли 2000 працівників були змушені піти в таку відпустку на 3 місяці.
Всі ці фактори не могли не торкнутись профспілкового руху. Перехід до ринкової економіки, різноманіття форм власності, жадають від професійних союзів пошуку інших форм і методів роботи, переосмислення пріоритетних напрямків діяльності, удосконалювання організаційної структури.
В даний час у профспілках України йдуть складні процеси пристосування. І якщо на великих підприємствах профспілкові організації мають визначений досвід роботи з захисту прав і інтересів своїх членів, а також володіють для цього засобами, то колективи малих підприємств, такими можливостями не володіють. Найчастіше працівники малих приватних підприємств не знають своїх прав і, як наслідок, їх права попираються роботодавцями. Більш того, власники не зацікавлені в створенні профспілкового органа на своїх підприємствах.
Отже взявши до уваги всю важливість вище сказаного, я вирішив написати роботу, яка являє собою спробу осмислення і аналізу відносин, що складаються в сфері діяльності профспілкових організацій по захисту законних прав і інтересів працюючих, визначення ролі профспілок по підвищенню ефективності функціонування профспілкових органів.
Тепер я хотів би перейти конкретно до визначення поняття профспілок та їх правової діяльності.

РОЗДІЛ І. НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ПРОФСПІЛОК

1.1. Профспілкові органи як суб’єкти трудового права
Відповідно до трудового законодавства, я хотів би зазначити, що в сучасних умовах профспілки являють собою добровільні незалежні громадські організації, що об’єднують працівників, зв’язаних загальними інтересами по роду їхньої діяльності як виробничої, так і в соціальній сфері. Своїм головним завданням профспілки всіх напрямків ставлять захист прав і законних інтересів працюючих, установлення соціальної справедливості, ефективної і гуманної економіки.
Відзначимо, що в даний час основні господарські суб’єкти це дрібні організації, а профкоми можуть створюватися, якщо в організації більш як 15 членів профспілки.
Профспілки розглядаються в якості специфічних суб’єктів правової діяльності. Їхній статус (правове положення) визначено законодавством, що встановлює права – і дієздатність профспілок, основні (статутні) права і обов’язки, а також гарантії їхнього здійснення.
Разом з тим у рамках загального правового становища профспілок законодавство виходить, з одного боку, з існування принципу плюралізму в організації і діяльності профспілок, а з іншого боку – регламентує статус окремих рівнів органів профспілкової системи, зокрема, профкомів підприємств (організацій), галузевих і регіональних профспілкових органів.
Державний курс на роздержавлення і приватизацію підприємств ставлять, як основну функцію профспілок України – захист інтересів людей праці. При цьому оптимальним методом реалізації захисної функції стає організація правового соціального партнерства – цивілізованої форми взаємин між профспілками, підприємцями (роботодавцями) і урядовими структурами. Діапазон партнерської діяльності профспілок може бути різним залежно від конкретної ситуації – від прямого соціального протистояння своїм партнерам до конструктивної взаємодії з ними.
Крім головної – захисної функції – профспілки виконують і інші функції, частина яких безпосередньо випливає з їх цілей, а інші – делеговані у свій час профспілкам державною.
Сучасне законодавство України, з огляду на характер виконуваних профспілками функцій, найбільший акцент робить на розвиток їхнього правового статусу як суб’єкта трудового права, тому, що саме ця роль найбільше торкається регулювання сфери найманої праці.
Важливо відзначити, що правовий статус профспілок як суб’єктів трудового права визначається стосовно їхніх органів, а не організацій. Ці органи, і насамперед профкоми організацій, визнаються законними представниками прав і інтересів найманих працівників. У тих суспільних відносинах, де профком виступає як суб’єкт трудового права, він представляє інтереси відповідного профспілкового колективу найманих працівників і службовців. При цьому він або реалізує свої власні права (наприклад, при здійсненні нагляду за охороною праці), або діє від імені відповідного трудового колективу (наприклад, при розробці і підписанні колективного договору).
Кодекс законів про працю УКРАЇНИ закріпив загальні права профспілок представляти інтереси працюючих і визначив області його застосування – виробництво, праця, побут і культуру , а саме: ст. 43-1 КЗпП дозволяє здійснити звільнення з ініціативи власника без попередньої згоди профспілкового органу, працівника, який не є членом профспілки, діючої на підприємстві.
Основним завданням профспілок є представництво і за¬хист інтересів працівників перед власником. Виходячи з цих задач, основними функціями діяльності профспілок виступають захисна і представницька, які доповнюються контрольними повноваженнями за додержанням законодавства про працю, які було збережено у новому законі.
Права профспілок класифікуються за наступними групами: права щодо встановлення на виробничому, регіональному, галузевому, державному рівнях колективних умов праці;
– права в галузі застосування чинного законодавства про працю; права щодо контролю за додержанням трудового законодавства. Так, профспілкові органи виступають від імені трудового колективу при укладенні колективного договору на підприємстві; об’єднання профспілок є стороною Генеральної, регіональної, галузевої угоди, має право на ведення колективних переговорів з роботодавцями та їхніми об’єднаннями;
– здійснюють контроль за дотриманням колективного договору; дають згоду на звільнення працівників з ініціативи власника. Роботодавець зобов’язаний узгодити з профкомом правила внутрішнього трудового розпорядку, який у подальшому підлягає затвердженню трудовим колективом. З профкомом підприємства мають бути також узгоджені графіки змінності, відпусток, введення підсумованого обліку робочого часу. Для залучення працівників до надурочної роботи, роботи у вихідні дні власник зобов’язаний отримати згоду профкому; умови оплати праці на підприємствах, де не укладається колективний договір, власник зобов’язаний погодити з профспілковим органом; заходи заохочення застосовуються власником спільно або за погодженням з профкомом. Законодавство містить й інші права профспілок у сфері трудових відносин, а також додаткові гарантії для виборних профспілкових працівників. Ці гарантії можуть бути конкретизовані й доповнені на рівні конкретного підприємства [2, ст. 252].
В Законі України “Про професійні спілки їх права і гарантії діяльності” в розділі ІІ визначений повний обсяг прав-обовязків профспілок і їх об’єднань:
– Право профспілок і їх об’єднань представляти і захищати права та інтереси членів профспілок.
– Право на ведення колективних переговорів та укладання колективних договорів та угод.
– Повноваження профспілок, їх об’єднань, щодо захисту прав громадян на працю та здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю.
– Право профспілок на забезпечення зайнятості населення.
– Право щодо соціального захисту і забезпечення достатнього життєвого рівня громадян.
– У вирішенні трудових спорів.
– На організацію страйків та проведення інших масових заходів.
– На інформацію з питань соціально-економічного розвитку.
– На створення навчальних, культурно-освітніх закладів, дослідних та інших організацій.
– У сфері захисту духовних інтересів трудящих.
– Захисту житлових прав громадян.
– Щодо притягнення до відповідальності посадових осіб.
– На громадську та фінансову діяльність
– На власність.
Необхідно мати на увазі, що представництво інтересів найманих працівників та службовців у названих вище областях суспільного життя є одночасно і правом і обов’язком профспілкових органів.

1.2. Нормативний аналіз статусу профспілок у сфері трудових відносин
Як суспільне явище профспілки являють собою багатообразну і складну систему відносин і зв’язків внутрішнього і зовнішнього характеру. Це – сама масова громадська організація.
Профспілки входять у політичну систему суспільства як специфічні громадські організації зі своїми задачами і функціями, обумовленими їхніми статутами.
Основні задачі профспілок зв’язані зі здійсненням їх головної функції – захисту прав і інтересів працівників у сфері праці і зв’язаних із працею відносин. Саме з цією метою профспілки виникли, для цього в них об’єднувалися і об’єднуються трудящі [11, с. 465-467].
Згідно з Конституцією України громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, які об’єднують громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Профспілки створюються без поперед¬нього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права [1, ст. 36 ].
Повноваження профспілок регламентуються Законом України “Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності”, прийнятим Верховною Радою України 15 вересня 1999 p. Усі інші законодавчі акти у цій сфері застосовуються у частині, що не суперечить цьому Законові. Це — КЗпП (статті 43, 45, 52, 61, 64, 66, 67, 69, 71, 79,80,86,96,97,160, 161,193,226;глава II”Колективний договір”), Закони України “Про колективні договори і угоди”, “Про охорону праці”, “Про оплату праці”.
Згідно із Законом “Про професійні спілки, їх права і гаратії діяльності” професійна спілка визначається як добровільна, неприбуткова громадська організація, яка об’єднує громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання) [2, ст. 1].
Потреба захисту прав і інтересів працюючих особливо актуальна в сучасний період, що підсилив соціально-економічні протиріччя. Здійсненню захисної функції профспілок сприяє соціальне регулювання суспільних відносин, у які вони вступають у процесі своєї діяльності. Відносини за участю профспілок регулюються різними видами соціальних норм – моралі, етики, права, традицій та ін. Одні з них склалися в практиці взаємодії профспілок з державними, господарськими органами, працівниками, і формально не закріплені. Інші – передбачені актами профспілкових органів. Треті містяться в нормативних правових актах.
Діяльність профспілок регулюється в основному ними самими, як самостійними громадськими організаціями за допомогою внутрішніх профспілкових норм. прийнятих керівними профспілковими органами. Такі норми не носять правового характеру (хоча багато з них мають правовий наслідок) і містяться в статутах профспілок і їхніх об’єднань, інших профспілкових актах. З кола суспільних відносин, у котрі вступають профспілки, правовому впливу піддаються тільки ті, регулювання яких об’єктивно можливо, економічно, соціально і політично необхідно. Право сприяє здійсненню поставлених перед профспілками завдань, виконанню їхніх захисних функцій.
Суспільні відносини за участю профспілок регулюються правом у тій мері, у який це необхідно для забезпечення представництва і захисту інтересів працюючих, успішного функціонування профспілок і подальшого розвитку суспільства.

1.3. Основні принципи діяльності профспілок
Відповідно до трудового законодавства України незалежність профспілок – перший з основних принципів положення і діяльності профспілок, забезпечується
– прямою забороною усякого втручання органів державної влади і посадових осіб у діяльність профспілок,
– майновою самостійністю;
– правом самостійно розробляти і затверджувати свої статути, визначати структуру, обирати керівні органи, організовувати свою діяльність ЗУ ”Про професійні спілки їх права і гарантії їх діяльності” [3, ст. 14];
– забороною контролю за діяльністю профспілок з боку органів юстиції, що реєструють профспілки в якості юридичної особи
Другий принцип – самоврядування передбачене
Законом “Про громадські об’єднання” і рівною мірою відноситься до всіх громадських об’єднань. Стосовно до профспілок він виражений у згадуваному вище їхньому праві самостійно приймати свої статути і регулювати свою внутрішню діяльність.
Третій принцип – добровільність об’єднання в профспілки закріплений як законодавством про профспілки ст.7 закону, так і Законом “Про громадські об’єднання”.
Четвертий принцип – рівноправність профспілок ЗУ ”Про професійні спілки їх права і гарантії їх діяльності” ; означає, що усі профспілки і їхні органи одного рівня мають однакові права незалежно від чисельності, і яких-небудь інших ознак. Тим самим у законодавстві знайшов відображення і профспілковий плюралізм – наявність не одного, а декількох профспілок [3, ст. 10].

П’ятий принцип – законність створення і діяльності випливає із законодавства про профспілки і прямо закріплений Законом “Про громадські об’єднання”.
Варто мати на увазі, що в правову основу діяльності профспілок входить як власне законодавство про них, права і гарантії їх діяльності, так і трудове законодавство в цілому, оскільки воно використовується профспілками для захисту прав і інтересів працівників.
Визначальну правову основу діяльності профспілок складає законодавство яке міняється, удосконалюється в залежності від розвитку суспільних відносин, у яких вони беруть участь, від основних економічних відносин – від відносин власності, соціально-політичної обстановки в країні. У зв’язку з цим відбувається перегляд прав профспілок.
Таким чином, основні тенденції розвитку законодавства про профспілки, їх прав і гарантій містяться в наступному:
– по-перше, що воно проводиться у відповідність з існуючими суспільними відносинами;
– по-друге, у відмові від невластивих профспілкам, як громадській організації повноважень;
– по-третє, у збереженні, зміцненні і розширенні прав, дозволяючих профспілкам надійно відстоювати соціально-трудові права й інтереси працівників.
Я вважаю, що вище наведеними фактами мені вдалося дослідити питання поняття та юридичної природи профспілок, принципів їхньої діяльності [11, с. 468-470].

РОЗДІЛ ІІ. ЮРИДИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФСПІЛКОВИХ ОРГАНІВ

2.1. Правове положення профспілок у сфері праці

У сферу трудового права входять зв’язані з працею відносини профспілок з роботодавцями, їхніми об’єднаннями і представниками, а також з державними органами місцевого самоврядування. Ці відносини входять у предмет трудового права як тісно зв’язані з трудовими відносинами.
Права профспілок у сфері праці – основна частина їх правового статусу, тобто сукупності прав і обов’язків в усіх областях.
Крім прав у сфері праці профспілки наділені значними правами в сфері дії інших галузей права: правами юридичної особи, правом власності, участі в правотворчому процесі (стосовно норм трудового права)
Наявність у профспілок правового статусу не суперечить їх суспільній природі. Зберігаючи цю якість, профспілки користуються визначеними правами, встановленими державою.
Законодавчо закріплене положення профспілок у сфері праці (трудо-правовий статус) являє собою загальну міру юридичних можливостей даної організації і її органів в указаній сфері діяльності, служить джерелом суб’єктивних прав і обов’язків профспілкових органів у правовідносинах. Як базова категорія вона характеризує межі юридичної важливості діяльності профспілок у цій області, служить еталоном правомірності дій профспілкових органів, повноти здійснення наданим їм юридичних повноважень.
Створення трудо-правового статусу профспілок характеризується обсягом закріплених за ними юридичних можливостей. Статус профспілок у сфері праці як частина їх загального статусу на сучасному етапі містить у собі стабільні риси їхнього правового положення з особливими, характерними саме для даного етапу. Стабільність, наступність змісту трудо-правового статусу профспілок обумовлені самим існуванням трудових відносин між працівниками і роботодавцями, необхідністю захисту прав і інтересів працівників у цих відносинах.
Найбільш стабільна частина статусу – права профспілок по представництву інтересів працюючих, участі в регулюванні трудових відносин, контролю за дотриманням законодавства про працю й охороні праці ст.19,20,21 ЗУ “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”.
Динаміка статусу, його розвиток відбувається за рахунок реалізації наданих профспілкам прав, залучення у статус прав, яких раніш не було, у зв’язку з розвитком економічних і соціальних відносин, виключення з нього деяких прав, що не відповідають сучасним умовам. Радикальні зміни у статусі профспілок відбуваються в зв’язку з переходом на нові економічні рейки, упровадженням нових принципів управління економікою в умовах різноманіття видів власності й організаційно-правових форм підприємств.
У статус суб’єктів права, у тому числі профспілок, крім прав входять і юридичні обов’язки.
Права й обов’язки профспілок у сфері праці мають особливості:
– по-перше, юридичні обов’язки прямо не покладаються державою на профспілки, вони випливають із захисної функції цієї громадської організації, спираються на її статути і зв’язані з правами. У результаті надані профспілкам права одночасно означають і їх обов’язок. Це – особлива юридична категорія права-обов’язку, де право і зобов’язання знаходяться в нерозривній єдності;
– по-друге, це обов’язок не перед державою, а перед працівниками, чиї інтереси профспілки повинні представляти і захищати;
– по-третє, юридичні обов’язки профспілок полягають у необхідності реалізації наданих їм прав. Інакше вони не зможуть захистити працівників;
по-четверте, виконання такого роду обов’язків забезпечується, насамперед, силою суспільного, морального (внутрішньопрофспілкового) впливу.
Профспілки як громадська організація не відповідають перед державою за реалізацію своїх прав і обов’язків (Виключенням є майнова відповідальність в суді за проведення страйку, визнаного судом незаконним.) Але тут юридична відповідальність, випливає з порушення норм трудового законодавства, носить усе-таки цивільно-правовий характер). Держава впливає на здійснення профспілками їх прав та обов’язків шляхом сприяння реалізації наданих їм прав, створення гарантій для їхньої успішної діяльності.
До юридичної (дисциплінарної) відповідальності можуть бути притягнуті звільнені від основної роботи в організації працівники профспілкових органів, винні в тім, що права профспілок не здійснюються. Юридична відповідальність таких осіб настає за поданням профспілкових органів як роботодавців.
Права і обов’язки профспілок ,як особлива категорія містять одночасно юридичну можливість і зобов’язання. У нормативних правових актах містяться права, а не вимоги до профспілок. Права здобувають ознаки обов’язків у силу потреби в їх здійсненні. У них закладена соціальна необхідність. Тому що без надання права не може бути зобов’язання для його реалізації, виправдане використання терміна “права профспілок”, припускаючи під цим як власне права, так і єдину категорію прав-обов’язків.
Концепція нерозривності прав і обов’язків профспілок має практичне значення: якщо здійснення прав залежить від волі суб’єкта, то юридичні обов’язки треба завжди виконувати. Отже, при наявності відповідної ситуації профспілки повинні використовувати надані їм права.

2.2. Функції та форми участі профспілкових органів у галузі соціального захисту

Згідно з Конституцією України громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, які об’єднують громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Профспілки створюються без поперед¬нього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права [1, ст. 36].
Згідно із Законом “Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності” професійна спілка визначається як добровільна, неприбуткова громадська організація, яка об’єднує громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання) (ст. 1). Метою діяльності профспілок є представництво, здійснення та захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки (ст. 2). Забороняється будь-яке обмеження прав чи встановлення переваг при укладанні, зміні або припиненні трудового договору в зв’язку з належністю або неналежністю до профспілок чи певної профспілки, вступом до неї або виходом із неї.
Профспілки у своїй діяльності незалежні від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, роботодавців, інших громадянських організацій, політичних партій, їм не підзвітні і не підконтрольні.
Приналежність або неприналежність до профспілок не спричиняє яких-небудь обмежень трудових, соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод громадян, гарантованих Конституцією України й іншими нормативно-правовими актами України.
Профспілки діють відповідно до законодавства та своїх статутів, які приймаються з’їздами, конференціями, установчими або загальними зборами членів профспілки відповідного рівня і не повинні суперечити законодавству України [11, с. 471-472].
Легалізація (офіційне визнання) профспілок, їх об’єднань є обов’язковою та здійснюється шляхом їх реєстрації.
Заслуговує бути виділеним принципове положення про те, що у питаннях колективних інтересів працівників профспілки здійснюють представництво та захист інтересів працівників незалежно від їх членства у профспілках.
Забороняється обумовлювати прийняття громадян на роботу або службу, просування по роботі, оплату праці, а також звільнення з роботи або служби залежністю від членства в профспілках.
Це положення виявляється, зокрема, в тому, що умови колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов’язковими як для власника, так і для працівників підприємства (ст. 9 Закону України “Про колективні договори і угоди”).
У питаннях індивідуальних прав й інтересів профспілки здійснюють представництво і захист своїх членів у порядку, передбаченому законодавством. Наприклад, КЗпП дозволяє здійснити звільнення з ініціативи власника без попередньої згоди профспілкового органу працівника, який не є членом профспілки, діючої на підприємстві [2, ст. 43-1].
Основним завданням профспілок є представництво і за¬хист інтересів працівників перед власником. Виходячи з цих задач, основними функціями діяльності профспілок виступають захисна і представницька, які доповнюються контрольними повноваженнями за додержанням законодавства про працю, які було збережено у новому законі.
Права профспілок класифікуються за наступними групами: права щодо встановлення на виробничому, регіональному, галузевому, державному рівнях колективних умов праці; права в галузі застосування чинного законодавства про працю; права щодо контролю за додержанням трудового законодавства. Так, профспілкові органи виступають від імені трудового колективу при укладенні колективного договору на підприємстві; об’єднання профспілок є стороною Генеральної, регіональної, галузевої угоди, має право на ведення колективних переговорів з роботодавцями та їхніми об’єднаннями; здійснюють контроль за дотриманням колективного договору; дають згоду на звільнення працівників з ініціативи власника. Роботодавець зобов’язаний узгодити з профкомом правила внутрішнього трудового розпорядку, який у подальшому підлягає затвердженню трудовим колективом. З профкомом підприємства мають бути також узгоджені графіки змінності, відпусток, введення підсумованого обліку робочого часу. Для залучення працівників до надурочної роботи, роботи у вихідні дні власник зобов’язаний отримати згоду профкому; умови оплати праці на підприємствах, де не укладається колективний договір, власник зобов’язаний погодити з профспілковим органом; заходи заохочення застосовуються власником спільно або за погодженням з профкомом. Законодавство містить й інші права профспілок у сфері трудових відносин, а також додаткові гарантії для виборних профспілкових працівників. Ці гарантії можуть бути конкретизовані й доповнені на рівні конкретного підприємства [2, ст. 252].
Заслуговує на увагу така проблема. Традиційно з радянських часів мова йшла лише про права профспілок. Це зрозуміло, адже профспілки пройшли складний шлях від створення перших організацій до визнання їх прав міжнародним співтовариством. Не все було гладко на цьому шляху. З роками профспілки втратили свій авторитет, захисна функція багато в чому перетворилася на декларацію про наміри, профспілки не сміли суперечити партійним органам, закривали очі на порушення прав працівників, профспілкові функціонери зросталися з адміністрацією підприємств і по суті здійснювали вже іншу, не властиву профспілкам, функцію — виробничу. Недосконале трудове законодавство багато в чому створювало для цього правову основу. “Приручали” профспілкових лідерів, зокрема, преміюванням залежно від виконання виробничого плану тощо. Історію знецінення ра¬дянських профспілок прослідкував один з корифеїв науки трудового права професор Р.З. Лівшиць.
За роки незалежності в Україні та інших країнах СНД відбулося відродження профспілок. Сьогодні профспілкові лідери і вчені уважно вивчають світовий досвід профспілкового руху. Профспілки значно активізували свою захисну функцію і впливають дійовим чином на законотворчу діяльність щодо реалізації економічних реформ.
У той же час залишається ряд питань, що вимагають ви¬рішення у напрямі закріплення такого правового статусу профспілок, який відповідав би ринковим відносинам.
До таких належать закріплення на законодавчому рівні не тільки прав, а й обов’язків профспілкових органів; розв’язання питання про майнову відповідальність профспілок за невиконання своїх обов’язків, визначення фінансових джерел для такої відповідальності. У Законі України “Про колективні договори і угоди” передбачається індивідуальна відповідальність осіб, котрі представляють трудовий колектив. Мабуть, цього недостатньо. Але і ця норма не застосовується. Цікаво дізнатися, що за кордоном, у законодавстві країн Європи, США, де профспілковий рух набув визнання, передбачаються обов’язки профспілок, а також майнова відповідальність за рахунок коштів профспілкових органів. Крім цього, передбачається також адміністративна і кримінальна відповідальність профспілкових функціонерів.
Необхідно передбачити правові засоби, які забезпечують незалежність профспілок від підприємців. Очевидно, корисним може виявитися досвід США, Данії, законодавством яких заборонено включати до складу профспілки, що складається з найманих працівників, осіб, котрі належать до адміністрації, навіть найнижчої ланки.
Іншими словами, повинна бути додержана чистота представництва сторін, в іншому випадку профспілкова діяльність втрачає свою сутнісну спрямованість і знову-таки перетворюється на декларацію.
В умовах демократії, плюралізму актуальним є питання недопущення монополізації профспілок, закріплення за ними права бути єдиними представниками інтересів працівників. Тут необхідно поставити крапки над “і”, все ж потрібно визнати, що якими б важливими не були профспілки, вони лише — посередники. Головними фігурами в економіці, у виробничих відносинах залишаються власники (роботодавці, підприємці) і наймані працівники (трудовий колектив). Прагнення визнати профспілковий орган стороною колективного договору не тільки неправильне по суті, але і, зрештою, суперечить правам профспілок. Адже укладення колективних угод — це не просто кампанія з ознаками демократії, головною метою є їх реальне виконання і повна відповідальність сторін за таке виконання. Ясно, що саме трудовий колектив є головним виконавцем умов колективного договору і повинен нести повну відповідальність за таке виконання.
З викладеного випливає висновок про необхідність негайного прийняття Закону про трудові колективи і визначення правового статусу цього важливого колективного суб’єкта соціально-трудових відносин [11, с. 473].

РОЗДІЛ ІІІ. ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ІНШИХ АСПЕКТІВ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОФСПІЛОК

3.1. Особливості діяльності профспілок в умовах переходу до ринкової економіки

Як показує досвід світової історії періоди економічних спадів і потрясінь приводили до кризи профспілкового руху . Криза профруху в перехідний період неминуча. У країнах СНД, зокрема -в Україні, вона виявляється у формі відриву профспілок від мас, падінні ефективності їхніх дій, скорочення чисельності їх членів. Як показує практика, система соціально-трудового захисту у нашій країні знаходиться поки в зародковому стані. У період тривалого і хворобливого становлення нової системи трудових відносин працівники більшості підприємств країни виявилися зовсім незахищеними. Це підтверджують дані соціологічного обстеження ринку праці в 2002 році.
У ході обстеження працівниками 246 підприємств п’яти регіонів України було задане питання про те, хто їх захищає. Більш 13 відсотків опитаних відповіли, що ніхто, а 16 – що захищають самі себе. Таким чином, понад чверть працівників не розраховують на захист, а змушені самі шукати шляхи для вирішення своїх проблем і конфліктів.
Досвід країн з розвинутою соціально – орієнтованою ринковою економікою показує, що для успішного соціального захисту трудящих в сфері трудових відносин встановлення співпраці між роботодавцями і найманими робітниками – потрібно, щоб трудові ,соціально-трудові питання на підприємствах вирішували рівноправно і уповноважені представники інтересів працівників, так і роботодавців.
Поряд з іншими громадськими організаціями профспілки в нашій країні претендують на те, щоб бути захисниками інтересів найманих працівників. Разом з тим, судячи з результату обстеження, самі працівники не часто знаходять захист від сваволі адміністрації в особі цих профспілок. Тільки 13 процентів опитаних указали, що їх захищає профспілка, а 41 працівників сподіваються на захист зі сторони адміністрації підприємства.
Здавалося би, ситуація повинна розвиватися в протилежному напрямку, адже звичайно роботодавець зацікавлений не в захисті, а в обмеженні прав найманих працівників – він скорочує їх, затримує видачу зарплати, часом і зменшуючи її і т.д. А працівники як і раніше шукають у нього захисту! Що стосується професійних союзів, що для того вони і створені, щоб допомагати трудящим у кризових ситуаціях, та в даній ролі вони рідко виступають.
Утім, керівники думають по-іншому. Більш третини профспілкових лідерів і дві третини директорів вважають себе захисниками працівників. У даному випадку в наявності переоцінка своєї ролі в сфері соціально-трудового захисту працівників як першої, так і другої категорій опитаних. Відповіді (опитування) працівників на аналогічні питання сильно відрізняються від відповідей адміністрації і профспілкових керівників.
Цікаво й інше. Також більш третини голів профспілкових організацій з числа опитаних вважають, що працівників захищає адміністрація. Ще залишилися 25 відсотків які указали, що або працюючі самі себе захищають, або їх ніхто не захищає, або їх захищає мікроколектив (найближчі колеги по роботі).
З одного боку, такий розподіл відповідей означає, що профспілки усвідомлюють свій незначний вплив на підприємствах, що вони не мають належний авторитет. У даному випадку зрозуміло, чому майже половина опитаних працівників сподівається на захист керівника й адміністрації підприємства, оскільки за ними залишається пріоритет у прийнятті остаточних рішень у трудових суперечках.
З іншого боку, відповіді профлидерів говорять як про пасивність і небажання профспілок виступати на стороні працівників проти адміністрації, так і про прагнення перекласти захисні функції на роботодавців, що має інтереси, протилежні інтересам працівників. Недивним у цьому зв’язку виглядає і те, що частина голів профорганізацій вважає, начебто робітники самі себе захищають, думаючи, що іншої форми підтримки вони не потребують.
Більшість відповідей показує, що працівники як і раніше вбачають у профспілках розподільника соціальних благ, потім збільшення заробітної плати. Звертання ж за допомогою при рішенні трудових суперечок далеко не на першому місці.
Як і раніше на промислових підприємствах, в установах охорони здоров’я, науки профспілки активно обговорюють з адміністрацією питання продуктивності праці. І якщо в промисловості це майже з’ясовано, то незрозумілий вплив профспілок на продуктивність праці в бюджетній сфері, де навіть визначення її, як відомо, проблематично. Тому не дивно виглядає той факт, що захищеність працівників бюджетної сфери є одою з найнижчих у народному господарстві. Видно, значно простіше брати участь у господарських дискусіях, і при цьому не нести ніякої відповідальності.
Тим часом адміністрація найчастіше намагається самотужки вирішувати виробничі проблеми, одноосібно відповідаючи за наслідки своїх дій. Особливо це відноситься до приватних підприємств, де більшість керівників (більш 58 процентів) відзначили, що тільки директор і адміністрація несуть відповідальність за господарські невдачі.
Як показало обстеження, у даний час ні традиційні, ні знову утворені профспілки не володіють достатньою силою , щоб захистити працівників від зубожіння і правового нігілізму. Знову створені профспілкові групи звичайно складаються з кількох осіб, що залежать від волі “роботодавця”, і бояться втратити роботу.
Профспілкові комітети домагаються деяких поступок з сторони адміністрацій підприємств для своїх членів, але роздрібний характер протестів не робить помітного впливу на покращення положення найманих працівників у України [11, с. 474].
Та й взагалі про яку рівноправність соціальних партнерів може йти мова, якщо керівники підприємств лише на 8,5 відсотка вважають, що профспілка захищає їхніх працівників. Це знову підтверджує той факт, що керівництво підприємств не бачить в профспілках реальної сили, здатної їм протистояти. Директор на підприємстві – і роботодавець, і захисник інтересів найманих працівників одночасно. Під крилом “директорського захисту“ у багатьох працівників виникає страх залишитись без роботи що не дивно .Цей страх не дозволяє багатьом працівникам активно пручатися сваволі адміністрації і змушує погоджуватися з порушеннями їхніх трудових прав, що виявляються й у затримках заробітної плати, і в її зменшенні, і в погіршенні умов праці .Більшість працівників не готові до відстоювання своїх інтересів, вираженню своїх претензій до керівництва, тому що не мають необхідної інформації, як треба поводитися у випадку обмеження їхніх законних прав. Все той же страх втратити роботу не дозволяє працівникам вступати у відкриті конфлікти з адміністрацією. Навіть у випадках грубих порушень адміністрацією трудових прав тільки незначна частина працівників звертається в судові інстанції. Це говорить про безсиллі і трудовому безправ’ї працівників. А найчастіше вони і не знають своїх прав. Бувають випадки, коли на підприємствах складають колективні договори, а працівники не знайомі з їх змістом.
На підставі викладеного зовсім очевидно, що профспілкам країни пора чітко визначитися з приводу того, як вести себе у випадку сваволі з боку адміністрації,( найбільше це стосується приватних підприємств) і як захищати права й інтереси найманих працівників.
Які ж шляху підвищення ефективності діяльності профспілок і їхньої ролі не тільки в захисті прав і інтересів найманих працівників, але й в області встановлення і покращення умов праці?

3.2. Профспілки, як один з гарантів розвитку середнього і малого бізнесу

Як я уже відзначав криза профcпілкового руху в перехідний період неминучий. Не обійшли труднощі перехідного періоду і Білоцерківський міськком профспілки працівників середнього і малого бізнесу.
Наприкінці 90-х років функції міськкому були досить широкі. Профспілка керувала фондом соціального страхування, у штаті були технічні і правові інспектори. Кошти, що збирались, з соціального страхування дозволяли всім працівникам виплачувати по лікарняним аркушам зарплату в розмірі 100 % незалежно від безперервного стажу роботи., втому числу і працюючим за сумісництвом.
Позиція профспілки ґрунтувалася на тім, що якщо на фонд зарплати сумісників нараховуються внески по соціальному страхуванню, що, працюючі на декількох роботах втрачають більше сил, енергії, здоров’я, то вони повинні одержувати на відновлення сил 100 %, якщо, звичайно, кошти профспілки дозволяють. Такими коштами профспілка була забезпечена, чого не можна було сказати про інші профспілки. Але після відокремлення фонду соціального страхування від профспілок ситуація повністю перемінилась.
Профспілка в інтересах працюючих будувала бази відпочинку, фінансувала розвиток фізичної культури і спорті, надавала матеріальну допомогу (медикаменти, побутова техніка і т.д.).
В даний час функції профспілки фактично скоротилися до правозахисних. Незважаючи на це, міськком не падав духом, став діяти гнучкіше, творчо підходячи до рішення питань залучення в профспілку нових членів. Не форсуючи подій, міськком спочатку став надавати допомогу окремим підприємцям по захисту їхніх прав і інтересів, коли в них виникали трудові конфлікти з міською адміністрацією та іншими органами влади і управління, а також іншим фізичними і юридичними особами. В міру росту кількості виграних профспілкою трудових суперечок і зміцнення її авторитету збільшилося і
число підприємців, що прагнуть стати членами профспілки працівників середнього і малого бізнесу.
В даний час підприємці через громадський благодійний фонд “Допомога”, створений при обласному комітеті профспілки працівників середнього і малого бізнесу, можуть створювати нові робочі місця і реанімувати старі, що існували. Користь від створення виробництва в місті
Мабуть зрозуміла кожному, адже у виграші виявляються усі: і виправна установа Департаменту виконання покарань, яка знаходиться в нашому місті , з якою укладені угоди про виробництво кухонного принаддя, ремонт транспортних засобів тощо, і самі підприємці. До цього залишається додати, що в січні 2002 року Білоцерківський міськком профспілки працівників середнього і малого бізнесу звернувся з ініціативою в адміністрацію і до депутатів міста розробити вже найближчим часом програму соціальної реабілітації колишніх ув’язнених. Сам же міськком уже неодноразово виділяв кошти для придбання медикаментів, продуктів харчування і одягу для установ виправних установ.
Міськком профспілки працівників середнього і малого бізнесу, повз свою основну діяльність, організував і веде безплатні курси для підприємців – членів профспілки. У ході занять, що проводять фахівці- правознавці, слухачі вивчають різні законодавчі й інші нормативні акти, одержують кваліфіковану консультацію по спірних питаннях, що виникають у процесі повсякденної трудової діяльності.
Ще дуже важливий момент, який на мою думку необхідно відзначити: юридична консультація міськкому профспілки працівників середнього і малого бізнесу крім складання скарг і заяв, ведення справ у народному і господарському суді , складання договорів (контрактів), консультацій громадянам і підприємцям, надає послуги нестандартного характеру в вирішенні конфліктів.
Прикладом таких послуг може послужити наступний випадок. Командування одної з місцевих військових частини при звільненні військовослужбовця І. з військової служби за контрактом відмовило йому в наданні житла, хоча за Законом, що має термін вислуги не менш 10 років, при звільненні в запас держава зобов’язана надати квартиру. Міськком профспілки, куди звернувся І. за допомогою, уклав з ним договір про представлення його інтересів у суді й інших правоохоронних органах.
Рішення командування військової частини було оскаржено у Військовій прокуратурі Білоцерківського гарнізону. У результаті чого справедливість у відношенні І. була відновлена: наказ командира частини був відмінний, а І. надане житло. В даний час І. займається малим бізнесом і є членом профспілки.
Подібних випадків, коли міськком профспілки працівників середнього і малого бізнесу займається захистом інтересів і прав військовослужбовців, цілком достатньо, щоб говорити про те, що послуги нестандартного характеру в вирішенні конфліктів стали невід’ємною частиною його діяльності.
Таким чином, діяльність профспілок у сучасний період є не тільки багатоплановою і різноманітною, але й ефективною, як в області регулювання трудових відносин (у покращенні умов праці), надання нових робочих місць, юридичного консультування, у сфері розвитку середнього і малого бізнесу, так і в інших областях нашого життя.

3.3. Сила та слабкість профспілок як показник ефективності соціального захисту працівників
Тред-юніонізм виходить з того, що профспілки повинні займатися тільки захистом соціально-економічних інтересів своїх членів, а політична боротьба — це справа партій та їхніх представників у різних законодавчих органах. Проте дана позиція розбігалася з практикою, тому що становище працівників ні в одній країні не може бути поліпшене без політичної діяльності в якій-небудь формі. Тому американські профспілки на різних рівнях завжди прагнули впливати на рішення законодавців, насамперед, шляхом лобіювання.
У США значна частина політичних, духовних, культурних, економічних та інших цінностей сформована ще наприкінці XVII — початку XIX ст. Соціальною базою для цього стали вільні дрібні приватні власники. Як зазначає Ю.Васильчук, слабкість капіталу, з одного боку, і перемога громадян над колоніальною адміністрацією — з іншого, створили унікальну ситуацію вільного суспільства середніх класів — фермерів, ремісників, дрібних бізнесменів, осіб вільних професій тощо .
Проте наприкінці XIX — початку XX ст. гігантські корпорації, трести, фінансовий капітал і державний апарат примусу стали потужним важелем тиску на громадянське суспільство, що зароджувалося. Як протидія цьому небезпечному процесу в 1950—1960 pp. виступили найбільші профспілки, яким належить основна заслуга в зміцненні економічної незалежності громадян. Зробивши акцент на збігу загальних й індивідуальних потреб найманих працівників, профспілки, які очолили масові виступи, поєднали відразу дві суспільно-політичні функції — соціального протесту і трансформації суспільства.
Профспілки можуть активно впливати на законодавчу діяльність парламенту з метою надання законам більшої соціальної спрямованості. Ще більшу політичну вагу профспілкам надає опора на політичну партію, а іноді вони самі виступають ініціатором її створення. Наприклад, англійські профспілки створили в 1893 р. Незалежну лейбористську партію, що змогла в 1906 р. провести в парламент 29 своїх представників [11, с. 475].
На відміну від американського, британський тред-юніонізм відводить політиці важливу роль у досягненні своїх цілей. Такий підхід дозволяє тред-юніонам активно впливати на прийняття політичних рішень.
Поява англійських тред-юніонів була спричинена законодавством, що відверто стояло на стороні підприємців і тим самим створило нерівні умови для роботодавців і найманих праців¬ників. Ще англійський економіст А. Маршалл писав, що закон… підтримував об’єднання підприємців з метою регулювання заробітної плати у своїх інтересах і під страхом суворого покарання забороняв подібні об’єднання найманих працівників. На його думку, така державна політика призвела до звуження світогляду робітника, зниження його рівня соціального обо¬в’язку. А прагнення до вільного об’єднання було продиктовано бажанням працівників мати умови життя, що дають місце справжньому почуттю власної гідності і широким соціальним інтересам.. Працівники завдяки тред-юніонам одержали можливість вести переговори з роботодавцями.
Наприкінці XIX ст. в багатьох галузях виробництва Британії були створені такі інститути регулювання відносин між роботодавцем і найманими працівниками як комітети по регулюванню заробітної плати. У їхні функції входило вирішення суперечок між підприємцем і робітниками. Якщо компетенції комітетів не вистачало для врегулювання ситуації, то до обговорення справи підключалися секретарі профспілки і підприємницької асоціації. Коли ж і у цьому разі сторонам не вдавалося прийти до згоди, то — галузевий комітет. Останнім засобом у конфлікті були страйки або локаути. А.Маршалл відзначає позитивну роль профспілок, що ввели в цивілізовані рамки форми боротьби між працею і капіталом, які відрізняються від методів, що застосовувалися наймачами і найманими працівниками сто років тому, настільки ж, наскільки чесна війна між сучасними цивілізованими народами відрізняється від партизанської війни між дикими племенами. З цього моменту почався відлік політичної діяльності профспілок.
Нині особливістю політичної діяльності профспілок Англії можна вважати те, що не дивлячись на їх явну політичну «кревність» з Лейбористською партією, у період з 1970 по 1997 pp. британські тред-юніони тричі підтримували не Лейбористську, а Консервативну партію, яка завдяки цьому змогла перемогти в парламентських виборах. Це свідчить про гнучку позицію англійських профспілок, яка полягає в готовності підтримати саме ту політичну силу, що, на їхню думку, більше спроможна виражати інтереси працівників.
Профспілки виступають як вагомий суб’єкт соціальної політики й активний учасник соціального партнерства. Так, англійські профспілки активно підтримали ідею лейбористів про «соціальний контракт» між профспілками й урядом, що взяв зобов’язання по проведенню соціально орієнтованих реформ, спрямованих на значне підвищення рівня життя англійських громадян. З прийняттям законів про незалежність профспілок, розширення їхніх прав ще більше зміцнився політичний авторитет профспілок. У 1950—1970 pp. під впливом профспілок і соціал-демократів у сфері виробництва були прийняті орієнтири на поліпшення умов праці та її оплати, розвиток системи соціального забезпечення [11, с. 476].
Ілюстрацією того, що за своїм потенціалом профспілки є потужною силою, служить і польська «Солідарність». Вона стала закономірним результатом виступів робітничого класу, що набули масового характеру. Після невдалої спроби укласти з владою національну угоду «Солідарність» висунула ряд вимог, серед яких були відмова уряду від проведення репресивної щодо профспілок політики, подання в Сейм узгодженого з нею проекту закону про профспілки, реалізація економічної реформи, проведення демократичних виборів у органи влади, встановлення профспілкового контролю над господарством, особливо над продовольчими ресурсами, гарантування «Солідарності» й іншим силам можливості висловити свої думки по радіо і телебаченню. На цей момент вона з незалежної профспілки перетворилася в опозиційний суспільно-політичний рух, що поставив перед владою ультиматум про свою участь в керівництві країною, у вирішенні економічних та політичних питань.
У останні 20—30 років протиріччя між працею і капіталом пом’якшилися. Сторони прийшли до розуміння, що в них є спільні інтереси. Це призвело до деякого ослаблення профспілок, скорочення чисельності їхніх членів. Так, у США в 1994 р. у профспілках перебувало всього 15,5% працівників, що на 7,7% менше, ніж у 1980 р.
Цей факт викликає подив тому, що одним з найважливіших елементів розвитку постіндустріального суспільства є соціальні реформи, ініціатором яких традиційно виступають профспілки. Проте переважна більшість громадян у демократичних країнах висловили недовіру їх організаціям. Так, у Швеції 60% опитаних заявили, що не довіряють останнім. Така ж ситуація у Великобританії, її громадяни висловились, що профспілки — найбільша загроза волі індивіда5. Як вважає французький політолог М.Доган, причина нинішнього послаблення профспілок, які на початку століття були впливовою силою, у тому що олігархічні тенденції продовжують зміцнюватися відповідно до формулювання «залізного закону» олігархії, даного Р.Міхельсоном.
Таким чином, зменшилася суспільна роль робітничого руху, підтримка профспілок, особливо їхніх наступальних дій. Як вважають автори постіндустріальних теорій Дж.К.Гелбрейт і Д.Белл, до зниження впливу профспілок призводить і посилення ролі уряду. Проте, на думку багатьох дослідників, говорити про зникнення профспілок як інституту соціального партнерства передчасно. Зокрема, підкреслюється потенційна небезпека конфлікту між працею і капіталом у разі значного зменшення економічної і політичної сили профспілок. І слід врахувати ще одну обставину. Незважаючи на сильну критику, якій піддаються останні з боку громадян, значна їх частина все ще продовжує перебувати у лавах профспілок.
Деякі вчені вважають, що в майбутньому виникне нова модель розвитку профспілок, орієнтована не на колективні договори, а на надання взаємної допомоги і послуг. У зв’язку з цим пропонується запровадити у профспілках асоційоване членство, що сприятиме більшій гнучкості організацій трудящих і розширенню їхньої соціальної бази. Так, у США вже існує профспілкова організація нового типу — Національна асоціація освіти.
У нашій країні ситуація дещо інша. Федерація фахових спілок України об’єднує 68 членських організацій, у тому числі 42 всеукраїнські (національні) галузеві профспілки і 26 міжспілкових (регіональних) профоб’єднань. Проте українські профспілки не мають політичної ваги. Це пов’язано з тим, що, по-перше, у свідомості громадян вони асоціюються з радянськими, чия роль зводилася до формального представлення інтересів працівників і які завжди стояли на угодівських позиціях щодо керівних органів. По-друге, профспілки України ще не проявили свій потенціал і можливості у боротьбі за інтереси працівників. Так, за даними Інституту соціології НАН України традиційним профспілкам у 1997 р. не довіряли 53,5% опитаних, що на 6,2% більше, ніж у 1994 p., новим профспілкам у 1997 р. не довіряли 51,8%8. По-третє, якщо політичні партії, що спираються на профспілки, хочуть домогтися успіху на виборах, то вони повинні виражати інтереси не тільки певної частини електорату, як це було традиційно, а всього суспільства. Вплив профспілок буде зростати в міру того, як їм вдасться справитися з функцією захисту прав і свобод громадян. На мій погляд, саме дані чинники стали причиною невдачі Всеукраїнської партії трудящих, створеної профспілками. Результат — всього 0,8% голосів виборців, при цьому в жодному з регіонів не вдалося одержати навіть 2%. Виборчий блок «Трудова Україна», у який увійшли профспілки працівників вугільної промисловості, одержав 3,1% голосів завдяки підтримці вугільних регіонів (Донецької, Луганської і Кіровоградської областей), виборці яких віддали «Трудовій Україні» 4% своїх голосів.
Зазначені фактори значною мірою послабляють позиції профспілок як суб’єкта соціального партнерства в Україні.
Як вважають деякі дослідники, в умовах демократії і плюралізму важливо недопущення монополізації профспілками права бути представниками інтересів працівників, тому що вони (при всій їхній важливості) є лише посередниками, а основна відповідальність за виконання умов колективного договору повинна бути покладена на трудовий колектив як головного виконавця10. Таке розуміння функцій профспілок уявляється дещо спрощеним. Адже названий договір замислювався як інститут соціального захисту працівників на підприємстві від сваволі роботодавця, а не як механізм контролю за діяльністю працівника. А інтереси і права останніх можуть найкраще захищати саме профспілкові організації, звичайно, у тому разі, якщо вони мають самостійність і користуються достатнім авторитетом. У розглянутому контексті повинно йтися, швидше, про протилежний аспект — посилення ролі Федерації профспілок України як інституту, покликаного захищати працівників найманої праці [4, с. 22-24].
На мій погляд, новий Закон України про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності значно підсилює позиції профспілок як повноважних представників працівників і захисників їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів. Важливим є законодавче закріплення незалежності профспілок від органів державної влади і органів місцевого самоврядування, роботодавців, інших громадських організацій, політичних партій.
Незалежність профспілок розширює їх можливості впливати на соціальну політику. Так, відповідно до Закону профспілки, їх об’єднання беруть участь у визначенні головних критеріїв життєвого рівня, прожиткового мінімуму, а також мінімальних розмірів заробітної плати, пенсій, соціальних виплат, політики ціноутворення, розробленні соціальних програм, спрямованих на створення умов, які забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини та її соціальний захист [3, ст. 23].
Ряд норм нового Закону підвищує роль профспілок як соціального партнера
Таким чином, оцінюючи законодавство України про профспілки, можна твердити, що його основною метою є підвищення авторитету профспілок як інституту соціального і правового захисту працівників у нових соціально-економічних і політичних умовах.

Висновки

Отже, після вище проаналізованого мною матеріалу, я б хотів зробити короткі висновки по даній темі курсової роботи.
По-перше, викликає тривогу той факт, що більшості наших співгромадян невідомі тонкості економічної політики, конституційних перетворень і т.д. Але зате на багатьох заводах і фабриках, у будь якому місті і на селі запитують, чому місяцями не платять зарплату, чому підприємство, яке випускає потрібну людям продукцію, зупиняється, чому держава не може захистити не тільки приватну власність, не тільки державну власність, що залишилася, але і саме життя громадян.
По-друге, на мою думку, на цьому явно несприятливому для роботи профспілок економічному і соціальному просторі особливо гостро стоїть питання про шляхи подальшого розвитку профспілкового руху в Україні, як одного з найбільших осередків працівників найманої праці в СНД.
Налагодження і зміцнення на новій основі міжнародних економічних зв’язків України робить необхідним установлення міцних зв’язків українських профспілок із профцентрами промислово розвинутих держав, розвитком контактів з Європейської конфедерацією профспілок, Міжнародною конфедерацією вільних профсоюзів, іншими міжнародними профспілковими організаціями. Кінцевим результатом такої взаємодії могло б стати повне членство в цих організаціях в інтересах єдності і міжнародної солідарності.
Професійні спілки беруть активну участь у роботі Міжнародної Організації праці.
Отже досить важливим є створення на базі закордонного досвіду
єдиного банку даних по соціально-економічних питаннях, а також системи поширення даної інформації в профрух України.
Крім того, незважаючи на деякі позитивні результати, досягнуті у своїй діяльності профспілками і, зокрема , Білоцерківським міськкомом профспілки працівників середнього і малого бізнесу, вкрай важливо, щоб держава розробила і прийняла програму підтримки діяльності професійних союзів, як це робиться в деяких розвитих країнах, наприклад у Швеції.
Так, профспілка будівельників Швеції – найбільша у країні. Вона
поєднує 160 тисяч членів (90 відсотків будівельників країни). 120 тисяч членів працює, 40 тисяч – пенсіонери 5 відсотків коштів , що знаходяться в касі по безробіттю профспілка одержує від держави. З цієї суми велика частина грошей витрачається на видання свого журналу, на пенсійний фонд і фонд страхування.
У перспективі роль профспілок буде неухильно зростати.
Тому що, як ми змогли переконатися, профспілки залишаються чи ледве не єдиним органом, що стоїть на захисті прав і інтересів працюючих. Єдине, що профспілкам необхідно уточнити свої завдання і задачі, удосконалювати методи роботи. Але починати треба не з чистої сторінки. Необхідно вивчати і брати до уваги уроки, пройдені профспілками інших країн світу, розвивати вже наявні в кожній членській організації паростки нового.
Профспілковий рух у України в теперішніх умовах тільки складається. Але очевидно, що якщо Україна буде розвиватися взявши за ідеал розвинуті країни Європи, буде прагнути до Євросоюзу, та і профспілки будуть мати відповідні методи роботи з профспілками інших країн. Тому методи і досвід роботи профспілок інших країн представляють практичний інтерес.
Закінчуючи я б хотів сказати, що в профспілок в нашій державі є майбутнє, але їм необхідно допомогти на законодавчому рівні.
Список використаних джерел:

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Голос України, 2002 р. №12
2. Кодекс Законів про Працю. від 10 грудня 1971 року зі змінами та доповненнями від 18 листопада 2004 року.
3. Закон України ”Про професійні спілки їх права і гарантії їх діяльності” від 15.09.1999 р. зі змінами та доповненнями від 03.03.2005 р. №2454 – IV.
4. Сила та слабкість профспілок як показник ефективності соціального захисту працівників.// Право України, №2, 2000 р. – с. 22-24
5. Правове становище професійних спілок: сьогодення і перспективи// Право України. – №6, 1999 р. – с.106-109
6. «Профспілкам бути…»//Вісник Пенсійного Фонду України, 2004 р, №4.
7. “Нове в законодавстві про колективні договори і угодах”, практичний коментар, Профінформ., 1993р.
8. “Організаційно-правові форми комерційної діяльності у Україні”, “Галицькі контракти”№8 2000р.
9. ”Профспілковий рух і сьогодення” Зеркало недели” № 10. – 2003р.
10. Прокопенко В.І. Трудове право. Київ: «Вентурі», 1996 р. – 223 с.
11. Н.Б.Болотіна, Г.І.Чанишева: Підручник / К. „Знання”. – 563 с.
12. М.Я.Кисельов, Матузов „Теорія держави і права”., К. – 389 с.
13. Пилипенко П.Д., Буряк В.Я. Трудове право України. Ін Юре, 2004 р. – 535с.
14. Карпенко О. Д. Основи трудового права: Навч. посіб. – К.: Видавництво А. С. К., 2003.

ДОДАТКИ
Додаток №1
ФЕДЕРАЦІЯ ПРОФЕСІЙНИХ СПІЛОК УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 02.09.2005 р. N 03-27-1452

Головам Всеукраїнських профспілок та територіальних профоб’єднань ФПУ

Про відрахування коштів профспілковим організаціям бюджетних установ

(Витяг)
…Для вирішення проблеми отримання коштів на культурно-масову, фізкультурну і оздоровчу роботу рекомендуємо профспілковим організаціям бюджетних установ:

1. При наявності в колдоговорі норми щодо відрахування профспілковим організаціям коштів на культурно-масову, фізкультурну і оздоровчу роботу та неотриманні таких коштів звернутися до роботодавців (керівників бюджетних установ) з відповідними вимогами. У разі невиконання роботодавцями норм колдоговору звертатися до правових інспекторів праці або ініціювати колективні трудові спори з залученням до їх вирішення вищестоящої профспілкової організації.

2. У разі відсутності в колдоговорі даної норми (або відсутності колдоговору) активізувати роботу щодо укладення колдоговору або внесення відповідних змін до нього.

3. Враховуючи, що в даний час триває робота над формуванням проектів Державного бюджету України та місцевих бюджетів, профспілковим організаціям слід направити пропозиції щодо врахування в бюджетних запитах коштів для відрахування профспілковим організаціям на культурно-масову, фізкультурну і оздоровчу роботу місцевим органам влади, а Центральним комітетам профспілок бюджетних галузей – відповідним міністерствам…

___________

Додаток №2

МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ ЦЕНТР ЗАЙНЯТОСТІ

ЛИСТ

від 14.07.2005 р. N ДЦ-11-3673/0/6-05

Про реєстрацію профспілок як платників страхових внесків

(Витяг)
Відповідно до статті 16 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” профспілки, їх об’єднання легалізуються шляхом повідомлення на відповідність заявленому статусу. Профспілка, об’єднання профспілок набувають права юридичної особи з моменту затвердження статуту (положення). Статусу юридичної особи набувають також організації профспілки, які діють на підставі її статуту. На підставі поданих профспілкою, об’єднанням профспілок документів легалізуючий орган у місячний термін підтверджує заявлений статус за ознаками, визначеними статтею 11 цього Закону, включає профспілку, об’єднання профспілок до реєстру об’єднань громадян і видає профспілці, об’єднанню профспілок свідоцтво про легалізацію із зазначенням відповідного статусу. Згідно зі статтею 15 зазначеного Закону статут (положення) об’єднання профспілок приймається (затверджується) з’їздом або конференцією повноважних представників усіх профспілок, які є його засновниками (учасниками), і не повинен суперечити законодавству України.
Частиною 2 статті 35 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” роботодавці (підприємства, установи, організації та фізичні особи, які використовують найману працю) зобов’язані зареєструватися у виконавчій дирекції Фонду за місцем свого знаходження як платник страхових внесків у 10-денний строк з дня отримання ними свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності або з дня укладення трудового договору з найманим працівником. Враховуючи те, що профспілки не підлягають державній реєстрації у порядку, встановленому Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”, оскільки Законом України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” встановлено особливий порядок їх створення – повідомної легалізації, то організації профспілок зобов’язані зареєструватися у центрі зайнятості за їх місцезнаходженням як платник страхових внесків протягом 10 днів з дня укладення трудового договору із найманим працівником.
Директор В.Ярошенко

Leave a reply