Адміністративний арешт майна податковими органами
4 січня 2012 р. в Міністерстві юстиції України було зареєстровано наказ Міністерства фінансів України №1398 Про затвердження Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків.
Арешт майна може бути застосовано, якщо з’ясовується одна з таких обставин:
1. платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі;
2. фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон;
3. платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби;
4. відсутні документи, що підтверджують державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців відповідно до закону, дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, торгові патенти, сертифікати відповідності реєстраторів розрахункових операцій;
5. відсутня реєстрація особи як платника податків в органі державної податкової служби, якщо така реєстрація є обов’язковою відповідно до Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам;
6. платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі;
7. платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу;
8. у разі відмови платника податків (його посадових осіб або осіб, які здійснюють готівкові розрахунки та/або проводять діяльність, що підлягає ліцензуванню та/або патентуванню) від проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки), або ненадання для перевірки документів, їх копій (за умови наявності таких документів).
Арешт може бути накладено органом державної податкової служби на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків. Рішення про застосування арешту майна платника податків та рішення про накладення арешту при тимчасовому затриманні майна приймається керівником (його заступником) органу державної податкової служби. Обґрунтованість арешту майна має бути перевірена судом протягом 96 годин (рішення подається до суду протягом 24 годин з моменту встановлення відповідних обставин).
Функції виконавця рішення про арешт майна платника податків покладаються на податкового керуючого або іншого працівника органу державної податкової служби, призначеного його керівником (заступником). Виконавець рішення про арешт надсилає рішення про арешт майна та організовує опис майна платника податків. За результатами проведення опису майна платника податків складається протокол.
Арешт майна може бути також застосований до товарів, які виготовляються, зберігаються, переміщуються або реалізуються з порушенням правил, визначених митним законодавством України чи законодавством з питань оподаткування акцизним податком, та товарів, у тому числі валютних цінностей, які продаються з порушенням порядку, визначеного законодавством, якщо їх власника не встановлено. Службові (посадові) особи контролюючих органів або інших правоохоронних органів відповідно до їх повноважень тимчасово затримують таке майно із складенням протоколу.
Арешт коштів на рахунку платника податків звільнення коштів з-під арешту здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду.
Рішення керівника органу державної податкової служби (його заступника) щодо арешту майна може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.
3 коментарі ( 3 коментарі )
Це нововведення є обгрунтованим, деякі підприємці занадто розслабляються….
Позиція ВАСУ щодо порядку здійснення адміністративного судочинства, а саме- адміністративного арешту викладена в інформаційних листах № 149/11/13-11, № 571/11/13-11, № 203/11/13-11 ( в оригіналі — http://www.vasu.gov.ua/ua/generalization_court_practice.html?_m=publications&_t=cat&id=106&_c=&fp=11).
Зокрема, п. 9 розділу I Закону № 2756 Кодекс адміністративного судочинства доповнено ст. 183-3, яка регулює особливості (відмінності) провадження у справах за зверненням органів ДПС з поданням щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків.
Згідно з частиною сьомою ст. 183-3 Кодексу адміністративного судочинства сторонами є заявник – орган ДПС, що вніс подання, та відповідач – платник податків, стосовно якого таке подання внесено. Такі сторони у процесі розгляду подання податкового органу користуються всіма правами, які мають позивач та відповідач згідно з нормами цього Кодексу, за винятком тих, що не можуть бути реалізовані за змістом ст. 183-3 зазначеного Кодексу.
У частині, що не врегульована ст. 183-3 Кодексу адміністративного судочинства, вимоги до подання визначаються загальними нормами, зокрема ст. 106 цього Кодексу. Так, п. 5 частини першої ст. 106 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що у позовній заяві у разі необхідності зазначаються клопотання про призначення судової експертизи; про витребування доказів; про виклик свідків; заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду тощо. Виходячи з того, що ст. 183-3 Кодексу адміністративного судочинства не визначено інше, заявник має право додавати відповідні клопотання до свого подання. Крім того, слід враховувати, щозгідно з частиною третьою ст. 106 Кодексу адміністративного судочинства суб’єкт владних повноважень при поданні адміністративного позову зобов’язаний додати до позовної заяви доказ надіслання відповідачу і третім особам копії позовної заяви та доданих до неї документів. Тому суд має підстави для повернення заявнику подання також у тому разі, якщо ним не виконано (з урахуванням наданого судом строку) вимог щодо надання доказів надіслання відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів.
Закон України “Про судовий збір” не передбачає розміру ставки мита, яке справляється при зверненні з поданнями згідно зі ст. 183-3 Кодексу адміністративного судочинства, тож державне мито при зверненні податкових органів з поданням на підставі цієї статті не сплачується.
Згідно з частиною другою ст. 183-3 Кодексу адміністративного судочинства подання подається до суду першої інстанції протягом 24 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду. Отже, суди повинні вимагати у заявника доказів, що підтверджують факт та час виникнення обставин, які зумовили звернення з поданням. Наприклад, відповідно до п. 91.4 ст. 91 Податкового кодексу в разі, якщо платник податків, який має податковий борг, перешкоджає виконанню податковим керуючим повноважень, визначених цим Кодексом, такий податковий керуючий складає акт про перешкоджання платником податків виконанню таких повноважень у порядку та за формою, що встановлюються центральним органом ДПС. Відлік часу починається з моменту складення акту.
Подання податкового органу, внесене після закінчення строків, установлених ст. 183-3 КАСУ, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його внесла, не знайде підстав для поновлення строку, про що виноситься ухвала. Однак, відсутність заяви про поновлення пропущеного строку має розцінюватися судом як недолік подання для усунення якого може бути надано строк у межах 24 годин, як визначено частиною третьою ст. 1833- КАСУ – що безумовно розширює часові рамки на користь податківців.
Відповідно до частини четвертої ст. 183-3 Кодексу адміністративного судочинства суд ухвалою відмовляє у прийнятті подання у разі: 1)якщо заявлено вимогу, не передбачену частиною першою цієї статті; 2)якщо вимогу, передбачену статею183-3, поєднано з іншими вимогами, які можуть розглядатися виключно в загальному порядку позовного провадження; 3) якщо з поданих до суду матеріалів вбачається спір про право. Незгода платника податків із обставинами, які були передумовою виникнення підстав для застосування арешту, має бути оформлена у вигляді адміністративного позову або заперечень платника податків. Наприклад, платник податків може заперечувати склад майна, щодо якого застосовується адміністративний арешт; заперечувати наявність податкового боргу, у зв’язку з яким накладено адміністративний арешт, або законність проведення перевірки, недопущення до якої призвело до застосування адміністративного арешту, тощо.
Згідно із п. 94.10 ст. 94 Податкового кодексу арешт на майно може бути накладено рішенням керівника органу ДПС (його заступника), обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом, що передбачає встановлення судом наявності підстав для застосування адміністративного арешту, визначених п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу. Предметом перевірки є відповідність рішення керівника податкового органу (його заступника) про накладення адміністративного арешту на майно платника податків умовам, за яких таке рішення може бути ухвалено.
Також ВАСУ зазначено, що суди мають право давати лише правову оцінку вибору виду адміністративного арешту, а не змінювати вже визначений податковим органом вид адміністративного арешту (повний або умовний).
Реалізація права податкового органу на застосування адміністративного арешту коштів на рахунках платника податків (пп. 94.6.2 п. 94.6 ст. 94 Податкового кодексу) може здійснюватися виключно шляхом безпосереднього звернення до адміністративного суду з позовом про накладення арешту на кошти на рахунку платника податків. За таких обставин вимоги податкового органу про застосування арешту можуть бути розглянуті виключно в загальному порядку позовного провадження і не підлягають розгляду в порядку ст. 183-3 Кодексу адміністративного судочинства.
Водночас у листі ВАСУ пояснюється, що на розгляд судом подання податкових органів за процедурою скороченого провадження не можуть чинити вплив порушення порядку повідомлення сторін про судове засідання та власне неявку сторін у судове засідання, але за умови, якщо це не обмежує права особи на отримання такої інформації. Також за наявності об’єктивних причин, пов’язаних з необхідністю інформування особи коли і де проводитиметься судове засідання, адміністративний арешт майна не може припинятися у зв’язку з відсутністю протягом 96 годин рішення суду про визнання арешту обґрунтованим, якщо провадження за відповідним поданням податкового органу порушено, але відповідної постанови суду про задоволення вимог щодо визнання адміністративного арешту обґрунтованим не прийнято.
Згідно з ч.7 ст. 183-3 Кодексу адміністративного судочинства в разі прийняття судом ухвали про відкриття провадження у справі суд приймає у триденний строк, але не пізніше ніж протягом 96 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення заявника до суду, постанову по суті заявлених вимог, яка підлягає негайному виконанню.
Неявка сторін у судове засідання не перешкоджає розгляду подання.Неявка заявника у судове засідання не може розцінюватися як підстава для залишення без розгляду подання. Оскільки строки розгляду подання податкових органів відповідно до ст. 183-3 Кодексу адміністративного судочинства є скороченими, судова повістка заявнику та особі, стосовно якої внесено подання, має вручатися в строк, достатній для прибуття до суду.
Водночас у листах ВАСУ йдеться про те, що Кодексом адміністративного судочинства не передбачено будь-яких наслідків перевищення судом строків розгляду справи, встановлених ст. 1833- цього Кодексу. Постанова суду є законною і обґрунтованою та підлягає негайному виконанню, як це передбачено частиною сьомою зазначеної статті Кодексу, хоча згідно з роз’ясненням чинності вона набирає в загальному порядку, встановленому ст. 254 цього Кодексу. У разі неможливості, пов’язаної зі складністю справи, складення у повному обсязі постанови за результатами розгляду подання за скороченою процедурою, поширюється загальний порядок відкладення складення постанови.
Цікаво, наскількі ретельно, суди будуть перевіряти “обгрунтованність арешту майна”, одже, по суті і суд і органи ДПА є бюджетними установами…