Пустомитівський районний суд
Львівської області

81100, Львівська обл.,
м. Пустомити, вул. І.Кандиби, 3

Позивач:
Януш Анна Григорівна
81100, Львівська область,
м. Пустомити, вул. Пряма, 2а

Відповідач 1:
Пустомитівська міська рада
81100, Львівська обл.,
м. Пустомити, вул. Грушевського,60

Відповідач 2:
Управління Держкомзему у
Пустомитівському районі
81100, Львівська обл.,
м. Пустомити, вул. Заводська, 10

Третя особа:
Прачкевич Віра Іванівна
81100, Львівська обл.,
м. Пустомити, вул. Котляревського, 1а

Заперечення на адміністративний позов

06 вересня 2010 року до Пустомитівського районного суду Львівської області поступила позовна заява від імені Януш Анни Григорівни. Вона звертається до Пустомитівської міської ради та Управління Держкомзему в Пустомитівському районі з вимогою визнати недійсним та скасувати державний акт на право приватної власності на землю серія ЛВ № 29024, виданий на ім’я Прачкевича Володимира Михайловича на земельну ділянку за адресою, Львівська обл., м. Пустомити, вул. Т. Шевченка, 219 площею 0,1371 га.
У цій справі я виступаю третьою особою, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, оскільки спір напряму стосується земельної ділянки, яка належала моєму чоловікові, який помер 05.05.2008 року. По смерті мого чоловіка Прачкевича Володимира я прийняла спадщину (ухвала Пустомитівського районного суду від 03 квітня 2009 року справа №2-1007/09).
Необхідною умовою для задоволення позовних вимог про скасування будь-якого акту є порушення у зв’язку з його прийняттям прав або охоронюваних законом інтересів позивача. Відсутність такого порушення виключає можливість задоволення позовних вимог.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням
адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на
основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Статтею 3 КАС України визначено, що адміністративний позов – це звернення до
адміністративного суду по захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.
Відповідно до статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
Згідно з мотивувальною частиною ухвали Вищого адміністративного суду України
від 28 жовтня 2009 року у справі № К-7452/09-С 2 для того, щоб було надано судовий захист, суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу чи інтерес, про захист яких вона просить, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.
Тією ж ухвалою касаційний суд звернув увагу, що право на судовий захист має лише та особа, яка є суб’єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів, в той час як право на звернення до адміністративного суду з позовом має ширше коло суб’єктів.
Таке право мають також представники, у тому числі законні представники, зокрема й органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.
Згідно з постановою Вищого адміністративного суду України від 12 серпня 2010 року у справі № П-130/10 3 звернення до суду з позовом особи, якій не належить право вимоги (неналежний позивач), є підставою для відмови у задоволенні такого позову оскільки права, свободи чи інтереси цієї особи у сфері публічно-правових відносин не порушено.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Так, відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні
договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних
свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична
особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї
власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Позивач вказує, що порушене його право власності на земельну ділянку, проте жодних доказів наявності такого права суду представлено у позові та в додатках до нього не було.
Відповідно до ч.1 ст. 125 Земельного Кодексу України – право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності, та його реєстрації. Таким документом, що посвідчує право власності на земельну ділянку є державний акт (ст. 126 Земельного кодексу України).
Позивач зазначає, що моє право власності на землю є не зареєстрованим, оскільки у мене немає державного акта на право власності на земельну ділянку на моє ім’я.
Хочу зазначити, що ухвалою суду від 03 квітня 2009 року справа №2-1007/09 за мною визнано право власності на майно, яке залишилось після смерті мого чоловіка, Прачкевича В.М. (копію ухвали додаю).
Ч.1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України зазначає, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили не доказуються при розгляді інших справ у яких беруть участь особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Крім того, права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 2004 року. Права, які підлягають обов’язковій державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.
Зареєстровані права мають перевагу над незареєстрованими!
Ч.1 ст. 5 КАСУ – Адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Так як позивачем не представлено доказів володіння суміжною земельною ділянкою, відповідно до ч.1 ст. 52 КАС України вона визнається такою, що не має права вимоги за поданим адміністративним позовом, і як наслідок – неналежним позивачем.

З огляду на відсутність правових підстав для надання позивачеві судового захисту,

прошу:

закрити провадження у справі.

Додатки:
Копія ухвали від 03 квітня 2009 року справа №2-1007/09.
Копія заперечень для сторін

11 жовтня 2010 року ________________ Прачкевич В.І.