Зареєструватись

Логін

Пароль втрачено

Lost your password? Please enter your email address. You will receive a link and will create a new password via email.

Правіжний склад та принцип матеріальної експертизи

канд. юрид. наук,

Чернівці

ПРАВІЖНИЙ СКЛАД ТА ПРИНЦИП МАТЕРІАЛЬНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ

З другої половини минулого століття до наших днів правіж (Anspruch) [1], – ідея якого була запропонована Бернхардом Віндшайдом в монографії “Акціо римського цивільного права з погляду сучасного права”, 1856 р., [2] та сприйнята німецьким ЦК, – в Німеччині знаходить своє практичне вираження в понятті правіжного методу (Anspruchsmethod), ядром якого є поняття правіжного складу (Anspruchsaufbau). В Україні на шляху розвитку такого роду понять як власне чи методологічно цивільно-правових у розрізі принципу матеріальної експертизи стоїть конкуруюче інтердисциплінарне (матеріально-процесуальне) поняття права на позов (Klagerecht), в основу якого, серед іншого, покладено принцип процесуальної економії. Право на позов виражається в праві на захист, тоді як правіж може набирати форму права на чужі дії (форму права вимоги), – такий підхід характерний для німецького права та обґрунтовується нами далі, – а може бути матеріально-правовим елементом права на позов (права на захист), – такий підхід існує в вітчизняній юриспруденції.

Правіж, правіжний склад, принцип матеріальної експертизи, експертний стиль – спільний знаменник базисно-логічної реконструкції вітчизняної та іноземної теорії цивільного права, з одного боку, та, із застереженнями, рецепції в Україні сучасного німецького правіжного (методологічного, логічного) мислення, з іншого, що разом направлені на формування ефективного логічного методу цивільно-правової аргументації. Потреба в останньому та існування невирішених проблем, які в такому разі виникають, зумовлює актуальність вибору теми для даної статті, при цьому ми будемо виходити з того, що в методології цивільного права правіж – це матеріально-правова здійснимість цивільного суб’єктивного права вимоги кредитора до боржника на певне надання, а у власне цивільному праві та теорії права – це юридично здійсниме право вимоги.

Визначення поняття правіжного складу та принципу матеріальної експертизи та обґрунтування можливості їх включення в методологічний апарат вітчизняної цивілістики (входження до методології цивільного права), в такому разі, стає метою цієї статті.

Поняття правіжного складу є усталеним та однозначно визначеним правовим уявленням в німецькій цивілістиці та методології права. Можна сказати, що без нього ця цивілістика та методологія мали б сьогодні загалом зовсім інший вигляд та зміст. Основи для утворення такого поняття ховаються в глибині часів та опираються на стару схему із загального, тобто пандектного, права, згідно з якою юрист здійснював аналіз правової проблеми в наступному порядку: actio – an sit fundata, an sit negata, an sit exceptione elisa [3, с. 34], тобто чи право вимоги виникло, чи не відведено [4] та чи немає винятку (чи немає відкладення його здійснення). В творах німецьких авторів відповідне поняття передається найчастіше двома термінами, які є синонімами: не лише “Anspruchsaufbau” (правіжний склад), але й “Anspruchsprüfung” (дослідження правежу, правіжне дослідження), тобто незалежно від того, який термін використовується, йдеться про порядок дослідження (про кроки аналізу) позитивних та негативних умов, які є в сукупності умовами застосування відповідної цілісної (єдиної) правової норми. Так, це поняття (Anspruchsaufbau) використовується П. Брінгеватом в підрозділі, який називається “Правіжний склад”, в роботі “Методика юридичного опрацювання справи: зі схематикою типу складу та типу дослідження із цивільного, карного та публічного права” (2007) [5, с. 107-131], Т. Коренке [6, с. 30 та ін.], Я. Ельцшігом та Є. Венцелем [7, с. 10] та багатьма іншими сучасними авторами. Термін “Anspruchsprüfung” два останні автори використовують також [7, с. 22], так само, як й інші автори.

В двох перекладах російською мовою монографій Я. Шаппа “Основи цивільного права Німеччини” (1996) [3] та “Система німецького цивільного права” (2006) [8] відповідний термін “der Aufbau des Anspruchs” [9, с. 32; 10, с. 31] двома різними перекладачами передається як “структура правопритязания” [3, с. 34; 8, с. 51], що з російської на українську могло б бути перекладено як “структура правоправежу”, “структура дослідження правежу” – краще: “склад правежу”. Проте запропонований нами переклад, – “правіжний склад” (рос. “притязательный состав”), – незважаючи на деяку відмінність термінології в німецькій мові, яка не має суттєвого значення, є найбільш точним, оскільки, як зазначено вище, цим терміном позначається не структура власне правежу як мети, як правіжної цілі, як правового наслідку, а порядок дослідження норми-правежу разом із іншими основними нормами цивільного права (нормами-відведеннями та нормами-відкладеннями) [див.: 11, с. 8, 9]. Німецьке ж слово “Aufbau” (буквально – будова, побудова) може перекладатися не лише як “структура”, але й як “склад” (рос. “состав”). Останній переклад також залежить від правового контексту, згідно з яким порядок здійснення аналізу умов застосування правової норми є порядком здійснення дослідження позитивних та негативних елементів фактичного складу цієї норми, яка отримує в такому разі риси методологічної цілісності та єдності. Остання теза стала тим останнім аргументом, який зумовив вибір нами відповідного терміну в українській юридичній мові, тим більше що такий термін має методичне значення в процесі пошуку та застосування правової норми, оскільки орієнтує юриста на структуру цієї норми, а точніше – на сукупний фактичний склад такої норми.

Що стосується принципу матеріальної експертизи, то саме поняття, так само, як і відповідний термін, є новими як для німецької, так й для вітчизняної цивілістики та методології права. Проте цей термін, як буде показано нижче, коріниться на твердій основі: з одного боку, є протиставленням принципу процесуальної економії [12, с. 149 та нн.; 13], а з іншого, є принципом, який явно, однак без достатньої визначеності, покладено в німецькій методології права в основу так званого експертного стилю (Gutachtenstil) обґрунтування застосування права, опрацювання цивільно-правової справи. Звідси така назва для принципу.

Таким чином, невирішеною проблемою в німецькій цивілістиці (методології права) залишається питання утворення на основі існуючого правового матеріалу загального принципу, який би протиставлявся принципу матеріальної економії та виражав би дух чи природу (сутність) згаданого експертного стилю, виклад якого є самостійною задачею; для української цивілістики (методології права) до розв’язання першої проблеми додається ще й проблема визначення поняття правіжного складу. Саме отримання відповіді на ці два питання є нашим завданням, при цьому ми користуємося в першу чергу не методами порівняльним аналізу з погляду потенційної рецепції відповідних німецьких положень, а віддаємо перевагу методу логічної реконструкції [див., напр.: 14, с. 448-455] цивільно-правової теорії, в основу якої покладено поняття логічного (формального) базису такої теорії [15], тобто цивільне право розглядається нами як формальна система, яка може бути належним чином інтерпретована (конкретизована). Наголос ми робимо на вітчизняну цивільно-правову проблематику та запропоновану нами комбіновану n-мірну юридичну логіку [15], зокрема – на логіку L4, яка включає в себе логіки L1, L2, L3, будучи дефініційним розширенням двох останніх логік відповідно двома способами. Отже, L2 та L3 є дефініційно еквівалентними, беручи до уваги, що дефініційною еквівалентністю логічних систем називається еквівалентність систем, розширених визначеннями [14, с. 170]. В свою чергу, базисом вважається попарна несумісність тверджень та вірність їх диз’юнкції [16, с. 237]. L1 – це позитивна логіка, яка, дозволяє, наприклад, задати (замкнути) відношення між поняттями необхідності, дійсності та можливості або їх аналогами, L2 – це небазисна логіка з формальним запереченням, яка дозволяє визначити, зокрема, відношення в модальній системі S5 [17, с. 138, 139], тобто відношення між 4-ма алетичними модальностями: необхідність, можливість, неможливість та не необхідність або їх аналогами, L3 – це базисна логіка з матеріальним запереченням, яка експлікує відношення між поняттями необхідності, неможливості та випадковості або їх аналогами. Аналогами можуть бути, наприклад, відповідні деонтичні модальності в ш.с.: здійснимість, дійсність і т.д.

Правіжний склад

В сучасній цивілістиці та правовій методології правіжний склад опирається, з одного боку, на поняття логічного базису, про який йшлося вище, а з іншого, – на характер права вимоги, з якого продовжується нами виклад далі. Існує ще й інша основа для розуміння правіжного складу, яка має стосунок до аналізу умов застосування основних норм цивільного права.

В Німеччині правіжний склад став основою для розбудови в останні десятиліття єдиної для всього цивільного права, проте не лише для нього, методики застосування норм ЦК (опрацювання цивільної справи), яку прийнято називати, із застереженнями, субсумцією [18, с. 26], або пред’явленням (право)правежу (Geltendmachung des Anspruches) [19, с. 337 та нн.], або експертним стилем [20], або правіжним, тобто логічним на противагу історичному, як про це говорить Д. Медікус [21, с. 1-8], методом [22], або юридичним (нормативним) силогізмом [23, с. 152]. Зауважимо, що аналогом в нашій доктрині є поняття юридичної кваліфікації, однак, наприклад, субсумція тісніше прив’язана до формальної логіки, зокрема до поняття юридичного силогізму та модусу Barbara (чи modus ponens).

В рамках згаданої методики для визначення характеру права вимоги можна скористатися поділом деонтичної логіки, в якій проведено “відмінність між наступними чотирма «елементами» або «частинами» норми: змістом, умовами застосування, суб’єктом і характером. Змістом норми є дія, яка може, повинна або не повинна бути виконана; умови застосування – це зазначена в нормі ситуація, з настанням якої випливає або припустимо реалізувати передбачену даною нормою дію; суб’єкт – це особа або група осіб, яким адресована норма. Характер норми визначається тим, зобов’язує вона, дозволяє або забороняє виконати деяку дію” [24, с. 22, 23]. Звідси, поширивши за аналогією поняття характеру норми об’єктивного права на характер суб’єктивного права, можна сказати, що суб’єктивне право визначається тим, що в його зміст опосередковано входять поняття обов’язку, дозволу або заборони, але не лише ці поняття.

Така характеристика суб’єктивного права дозволяє ставитися до останнього з погляду взаємовідносин різних характерів, тобто станів, суб’єктивного права між собою, абстрагуючись від власне змісту самого суб’єктивного права.

Відбувається це наступним чином. Про суб’єктивне право можна сказати, що воно з погляду кредитора може бути дійсним, здійснимим, недійсним, нездійснимим, довільним (= дійсним, але нездійснимим) або недовільним. В такому разі або проводиться формальна аналогія (Г. фон Врігт) [див.: 25, с. 246] між відносинами зазначених деонтичних в ш.с. характеристик (характерів) цивільного суб’єктивного права та відносинами алетичних модальностей, або береться до уваги одна із запропонованих нами логік (ці логіки є узагальненням модальних логік та логіки класів). Так, беручи до уваги систему S5 модальної логіки разом з дефініцією випадковості, можна отримати в алетичній логіці систему із наступними модальностями:

невипадковість

необхідність – неможливість

можливість – не необхідність

випадковість [24, с. 29, 52],

яким в логіці відносин характеру суб’єктивного права відповідають згадані в цьому сукупному абзаці деонтичні модальності.

Проте від алетичних модальностей можна абстрагуватися та розглянути відносини деонтичних модальностей відповідного типу узагальнено. Так, візьмемо до уваги, що відносини здійснимого, недійсного та довільного суб’єктивного права вимоги задаються логікою L3, тобто базисною логікою, а ці ж відносини, доповнені аналізом дійсності, нездійснимості та недовільності суб’єктивного права вимоги – L4. В першому випадку ми матимемо базис відносин між зазначеними характерами суб’єктивного права, тобто про них можна сказати, що загальнозначимою в логіці L3 буде диз’юнкція трьох характерів суб’єктивного права – здійснимості, недійсності та довільності, а також вони є попарно несумісними. Немає значення, з погляду цієї логіки, в якій послідовності розглядати відношення одного із них з двома іншими. Кожного разу ми отримаємо загальнозначиму формулу (тавтологію), яка буде означати, що: по-перше, суб’єктивне право буде здійснимим тоді, коли воно не є ні недійсним, ні довільним, по-друге, недійсним суб’єктивне право є тоді, коли воно не є ні здійснимим, ні довільним, по-третє, довільним суб’єктивне право є тоді, коли воно не є ні здійснимим, ні недійсним. В методичному відношенні має значення з погляду кредитора перше положення, а з погляду боржника – два останні. Проте з дидактичних міркувань, які визначаються необхідністю повноти цивільно-правового аналізу справи, варто пильну увагу направити на перше положення, а далі, при необхідності, на два останні.

Базисної логіки виявляється недостатньо для визначення порядку аналізування цивільної справи в цілому, хоча достатньо для розуміння природи правіжного складу. Тому в першому випадку потрібно брати до уваги логіку L4, тобто логіку, яка включає в своє коло поняття дійсності та нездійснимості суб’єктивного права вимоги. В останньому ж випадку мається на увазі, що досягнення здійснимості суб’єктивного права може розглядатися кредитором як мета, а обґрунтування відсутності недійсності чи відсутності дійсності, але нездійснимості такого права – як засоби для досягнення такої мети.

За таких умов ми можемо побачити зрештою, що порядок аналізування цивільної справи може бути визначений в наступній послідовності: спочатку розглядається цивільна справа з погляду дійсності суб’єктивного права вимоги, потім з погляду недійсності цього права, а насамкінець – з погляду його здійснимості, тобто з погляду правежу в методологічному сенсі, визначення якого наведено вище. Таким чином, ми маємо певний порядок, який саме й можна назвати правіжним складом, розглянутим формально під кутом зору характеру суб’єктивного права вимоги.

На запропонований порядок аналізування цивільної справи можна поглянути не лише з формального боку, але й з змістовного, оскільки з першого з них він не є єдино можливим. В такому разі, ми матимемо дещо відмінну картину пояснення правіжного складу та віднайдемо аргументи для унікальності та усталеності в цивільному праві саме такого порядку.

Аналіз цивільної справи тепер здійснюється (з точки зору кредитора) з погляду виникнення права вимоги, як в позитивному, так і в негативному відношенні, з погляду відсутності умов для його припинення, та з погляду відсутності умов для нездійснимості, проте не недійсності права вимоги. Ще точніше: з погляду наявності позитивних умов для виникнення права вимоги разом з тим і відсутності негативних умов для виникнення права вимоги, з погляду (по відношенню до зазначених позитивних умов) негативних умов для припинення права вимоги та аналогічно – негативних умов для здійснимості права вимоги, які відкладають здійснення права вимоги.

В такому разі, до уваги беруться умови застосування відповідних основних норм цивільного права, а не лише формальне відношення здійснимості, дійсності і т. д. цивільного суб’єктивного права.

Умови застосування основних норм цивільного права – їх три типи: правіжні, відвідні та відкладні – співвідносяться між собою в кінцевому рахунку в рамках цілісної норми цивільного права так, що в цій цілісній нормі можуть переважати – або точка зору кредитора, або точка зору боржника. Точніше, або цілісна норма буде здійснимою з погляду кредитора, або недійсною чи довільною з цього ж погляду.

Це пояснюється наступним міркуванням. Позитивно визначені умови застосування правіжної норми можуть бути протиставлені в системі цивільного права негативно визначеним умовам, які можуть взаємодіяти в рамках цілісної норми цивільного права як комплексу трьох типів основних норм цивільного права. Аналіз справи розпочинається із позитивних умов тому, що він ніколи не може розпочатися з негативних умов, а порядок аналізу власне негативних умов визначається тим, що спочатку розглядаються ті умови, які можуть призвести до повної втрати необхідності розглядати решту негативних умов.

Результатом такої взаємодії буде: по-перше, перевага позитивно визначених умов над негативного визначеними в конкретній справі, по-друге, перевага негативно визначених умов над позитивно визначеними, причому ці останні розпадаються на два види: з одного боку, позитивні умови нівелюються за допомогою умов застосування відвідних норм, а з іншого, за допомогою, відкладних норм.

В першому випадку справа буде вирішена на користь кредитора, в двох останніх – на користь боржника, оскільки в першому випадку ми матимемо юридичну здійснимість цивільного права кредитора, а в двох інших випадках або недійсність цього права, або його дійсність, але нездійснимість.

Отже, правіжний склад з погляду умов застосування основних норм цивільного права в цілому матиме такий вигляд: спочатку аналізується справа з погляду кредитора, а потім – з погляду боржника. Розглянемо ці особливості детальніше.

Правові наслідки основних норм цивільного права можна розглянути як окремі поняття, які протиставляються характеру та умовам застосування цих норм. В такому разі їх можна розглядати як ті цілі, які ставлять перед собою кредитор або боржник тоді, коли бажають розглянути ситуацію, яка склалася, з погляду права, тобто тоді, коли вони мають намір здійснити правову експертизу своєї справи. Які б не були бажані для кредитора правові наслідки, всі вони мають одну й ту ж правову природу правіжної цілі. Це може бути кондикція, віндикація і т.д. Причому правіжна ціль має визначатися характером здійснимості, або хоча б дійсності.

Для боржника окремої заперечної цілі, як правило, не існує. Бажаною для нього є не власне заперечна ціль під кутом якогось спеціального її змісту, а йдеться про характер правіжної цілі: боржник має намір довести, що правіжна ціль в даній справі є або недійсною, або хоча й дійсною, але юридично нездійснимою. Тобто, іншими словами, правові наслідки правіжної норми або відводяться, або тимчасово чи назавжди відкладаються. Отже, в першому випадку йде мова про абсолютний характер заперечення, а в другому – про відносний. Це ж частково пояснює найменування відповідних інститутів цивільного права: відведення та відкладення.

Таким чином, можна зробити такий проміжний висновок. Правіжний склад з формального боку – це порядок аналізування характеру права вимоги, зі змістовного – це порядок аналізування умов застосування основних норм цивільного права в рамках цілісної, або логічної, норми цивільного права, абстрагуючись від допоміжних норм. Цей порядок наступний:

  • аналіз позитивно визначених умов разом з частиною негативно визначених, тобто аналіз правіжних норм разом з правоперешкоджаючими відведеннями.
  • аналіз норм-відведень іншого виду, а саме правоприпиняючих відведень.
  • аналіз норм-відкладень.

Такий порядок є дидактично сталим в методології цивільного права та може не збігатися з порядком, який має місце в цивільному процесі. Тому розглянемо це співвідношення детальніше.

Принцип матеріальної експертизи

При аналізі цивільної справи принципи, які мають місце в цивільному праві та цивільному процесі, не співпадають. В останньому випадку йдеться про принцип процесуальної економії.

В теорії цивільного процесу визнається, що “порядок же дослідження матеріалу по суті справи встановлюється судом і залежить від міркувань доцільності. Якщо врахувати, що для відмови в позовідосить установити відсутність кожної із частин підстави позову, то питання про те, яку частину з них розглядати раніше, повинно з погляду принципупроцесуальної економії вирішуватися залежно від того, матеріал якої частини єменш складним.

А саме, з меншскладної й слід починати розгляд справи” (М. А. Гурвіч) [12, с. 149]. В примітці до зазначеного в цитаті наводяться приклади застосування згаданого принципу. Так, зокрема, стверджується, що “даремним виявиться розгляд активної підстави позову, якщо після її підтвердження пасивна підстава не підтвердиться, тому що при пред’явленні нового позову з тією ж активною підставою, при таких, що змінилися, фактах пасивної підстави позову, судуприйдетьсярозглянутиактивнупідставу вдруге” [12, с. 149] та ін.

Отже, наведене вище свідчить про визнання в цивільному процесі принципу процесуальної економії. Проте інша ситуація має місце в цивільному праві. Тут йдеться про протилежний принцип, який ми пропонуємо називати принципом матеріальної експертизи (цивільної справи). Цей принцип стосується лише матеріально-правових аспектів справи, залишаючи в стороні процесуально-правові її сторони.

На увазі мається сталий порядок аналізу характеру та умов застосування основних норм цивільного права, про який йшлося вище: від розгляду правежу до дослідження відведення, від відведення до відкладення. Правіж, відведення та відкладення – це чисто матеріально-правові поняття.

Тут варто відмітити, що такий порядок має важливе методологічне значення, оскільки постійне його повторення в начальній практиці привчає студента до строгого міркування, в якому важко пропустити щось юридично важливе. Зрештою, йдеться про аналіз цивільної справи з погляду встановлення характеру цілісної цивільно-правової норми як справжньої логічної норми цивільного права, тобто про аналіз справи в експертному стилі.

Експертний стиль, на противагу судовому стилю, розпочинається із визначення бажаного правового наслідку у формі припущення, після цього визначаються умови, які ведуть до такого наслідку, аналіз яких здійснюється у зворотному порядку та, зрештою, у формі субсумції. Загальна схема аналізу визначається формулою: проблема – дефініція – субсумція – результат, а саме правове дослідження здійснюється на підставі правил дидактичного походження: “дві-особи-відношення”, або “2-К”; “4-К” та “5- або 4-В” [див., напр.: 26]. Перше із них дозволяє розпочати аналіз справи із визначення учасників спірного відношення, друге, включаючи перше як видно вже з назви, дозволяє сформулювати перше та останнє речення розв’язання цивільно-правової задачі, останнє є загальним планом розв’язання – серединою, матеріалом між згаданими першим та останнім реченнями. В останньому правилі яскраво проявляється поняття правіжного складу та застосовується принцип матеріальної експертизи: аналіз правової проблеми здійснюється в послідовності: чи виникло (перше В) право вимоги, в т.ч. чи немає правоперешкоджаючого відведення (друге В), чи немає правоприпиняючого відведення (друге В), чи немає відкладення (третє В), чи має місце відступлення вимоги (четверте В), яке вирішення (п’яте В). В німецькій мові терміни починаються на Е: “Entstanden, Erloschen, Einreden, Ergebnis”, при цьому цесія тут може пропускатися [26, с. 15, 24]. А правило, слова якого в латинській мові починаються з К (Q), в німецькій передається через W (можливо, чи не найбільш відоме німецьким студентам методичне правило 4-W). Це правило має форму запитання: “Хто бажає що від кого із чого?” (“Wer will was von wem woraus?”) [26, с. 8]. Хто – кредитор, від кого – від боржника, що – правіж (правіжна мета), із чого – із правіжної підстави, тобто позитивних умов застосування правіжної норми, які потрібно аналізувати разом з негативними умовами застосування правіжної норми, тобто в рамках правіжного складу. Принцип матеріальної експертизи буде тут означати, що аналіз в початковій навчальній практиці та в експертному стилі слід проводити в такій, і тільки такій послідовності: позитивні умови для виникнення правежу, відведення, відкладення.

Оскільки зазначене стосується не лише німецького, але й вітчизняного цивільного права та його методології, то тим самим назрілою є потреба використання поняття правіжного складу також й в Україні. Це ж стосується й принципу матеріальної експертизи. При цьому варто взяти до уваги, що той, хто бажає обмежитися лише рецепцією німецького поняття повинен розуміти, що німецькому поняттю правіж в вітчизняному праві відповідає термін “право вимоги”, “право на чужі дії”, а не правіж як інтердисциплінарне поняття в контексті “права на захист” [про останній підхід дет. див.: 27; 28, с. 124, 125], тоді як запропоноване нами методологічне поняття правежу, з одного боку, не збігається з традиційним німецьким поняттям правежу, а з іншого, – не суперечить останньому. Це поняття і в німецькому, і в вітчизняному цивільному праві та методології може бути визначено двома способами, тобто як: здійснимість права вимоги та як здійсниме право вимоги, та може бути використано, насамперед, в процесі логічної реконструкції вітчизняної теорії цивільного права та загальної теорії права, в тій частині, яка стосується методології правореалізації.

В цілому із викладеного можна зробити наступні висновки.

  1. Правіжний склад – це, з формального боку, порядок аналізування характеру відповідної цивільно-правової норми, зі змістовного, – це порядок аналізування умов застосування відповідних основних норм цивільного права в рамках цілісної (логічної) норми цивільного права. Його мнемотехнічна формула: виникнення – відведення – відкладення права вимоги.
  2. Правіжний склад опирається на той факт, що суб’єктивне право з погляду його характеру можна розділити на такі види: дійсне, недійсне, здійсниме, нездійсниме, довільне, недовільне, при цьому довільне суб’єктивне право – це те саме, що й дійсне, але нездійсниме право.
  3. Правові наслідки основних норм цивільного групуються навколо правового наслідку правіжної норми. Це означає, що не існує в змістовному плані спеціального правового наслідку заперечних норм. Ці останні наслідки визначаються метою впливу на характер правіжної цілі.

4. На противагу принципу процесуальної економії в цивільному процесі – в цивільному праві має значення принцип, який варто називати принципом матеріальної економії. Суттю цього принципу є правіжний склад з формального або змістовного боку. Його можна визначити через необхідність аналізування (опрацювання в навчальній чи експертній практиці) цивільної справи в такій послідовності: аналіз з позитивної точки зору, аналіз з негативної точки зору, а саме: аналіз правіжних підстав разом з правоперешкоджаючими відведеннями, аналіз правоприпиняючих відведень, аналіз норм-відкладень.

5. Для правильного розуміння правіжного підходу в праві важливе значення має розрізнення матеріального та процесуального, правового та фактичного аспектів загальної проблеми. Найбільшою вадою, яка веде до помилок, є неусвідомлене їх змішування, тому не зайвим буде наголос на тому, що правіж і т.д. – це правове, причому – лише матеріально-правове, питання.

6. На основі правового відношення, в якому і кредитор, і боржник можуть мати права (не обов’язково одночасно): право вимоги у першого і право матеріального заперечення у другого, можна побудувати належну методику опрацювання цивільної справи (правіжну методику), за якою варто готувати студентів-юристів впродовж декількох перших років навчання на юридичному факультеті – як при вивченні цивільного права, так і при вивченні інших матеріальних галузей права. Поняття правіжного складу та принцип матеріальної експертизи чітко виражають суть такої методики.

Подальше дослідження правежу і т.д. можна здійснити в напрямку аналізу правіжного методу, експертного стилю експлікації застосування цивільного права (опрацювання цивільної справи), а також шляхом детального визначення формальної системи цивільного права та її інтерпретації (конкретизації).

Список використаних джерел

1. Трутень В. В. Філологія правежу / Віктор Володимирович Трутень // Актуальні питання реформування правової системи України : Зб. наук. ст. за матеріалами IV Міжнар. наук.-практ. конф., 2007 р., 1-2 черв. : у 2-х т. / Уклад. Т. Д. Климчук, І. М. Якушев. Луцьк, 2007.Т. І. С. 467-471.

2. Windscheid B. Die Actio des römischen Civilrechts, vom Standpunkte des heutigen Rechts / von Bernhard Windscheid. – Düsseldorf : Buddeus, 1856. – IV, 238 S.

3. Шапп Я. Основы гражданского права Германии : учебник / Ян Шапп. – Москва : БЕК, 1996. – 304 с.

4. Павлюк А. Г. S5 як модально-логічна основа теорії цивільно-правового відведення / Анатолій Григорович Павлюк // Логіка і право. Матеріали ІV Міжнародної науково-практичної конференції “Логіка і право”. Xарків, 11 травня 2012 р. / Науковий редактор: д-р філос. наук, проф. О. М. Юркевич. Харків, 2012. С. 117-119.

5. Bringewat P. Methodik der juristischen Fallbearbeitung : mit Aufbau- und Prüfungsschemata aus dem Zivil-, Strafrecht und öffentlichen Recht. – Stuttgart : Kohlhammer, 2007. – XVI, 205 S. – (Rechtswissenschaften und Verwaltung Studienbücher).

6. Korenke T. Bürgerliches Recht : eine systematische Darstellung der Grundlagen mit Fällen und Fragen / von Thomas Korenke. – 1. Aufl. – München [u.a.] : Oldenbourg, 2006. – XXXVII, 289 S.

7. Eltzschig J. Die Anfängerklausur im BGB : Kernprobleme des allgemeinen Teils in der Fallbearbeitung / Jan Eltzschig ; Jens Wenzel. – 3., überarb. und erw. Aufl. – Berlin [u.a.] : Springer, 2008. – XIII, 254 S. – (Tutorium Jura).

8. Шапп Я. Система германского гражданского права : учебник / Ян Шапп. – Москва : Междунар. отношения, 2006. – 360 с.

9. Schapp J. Grundlagen des bürgerlichen Rechts / Jan Schapp. – München : Vahlen, 1991. – XII, 254 S. – (Vahlen-Studienreihe Jura).

10. Schapp J. Einführung in das bürgerliche Recht. – 4. Aufl. / bearb. von Jan Schapp und Wolfgang Schur. – München : Vahlen, 2007. – XVI, 272 S. – (Vahlen-Studienreihe Jura).

11. Hoffmann U. Technik der Fallbearbeitung im Wirtschaftsprivatrecht. – 3., überarbeitete Auflage. – München : Vahlen, 2010. – XIX, 330 S.

12. Гурвич М. А. Право на иск / Марк Аркадьевич Гурвич. – Москва ; Ленинград : Изд. Акад. наук СССР, 1949. – 216 с.

13. Mettenheimvon C. v. Der Grundsatz der Prozessökonomie im Zivilprozess / von Christoph von Mettenheim. – Berlin : Duncker & Humblot, 1970. – 179 S. – (Schriften zum Prozessrecht ; 14). – Zugl.: Frankfurt (Main), Univ., Diss., 1968/69.

14. Логико-философские труды В. А. Смирнова / Отв. ред. В. И. Шалак ; Институт философии. – М. : Эдиториал УРСС, 2010. – 592 с.

15. Трутень В. В. Комбінована n-мірна юридична логіка: в застосуванні до експлікації цивільно-правового поняття “правіж” / Віктор Володимирович Трутень // Логіка і право. Матеріали ІV Міжнародної науково-практичної конференції “Логіка і право”. Xарків, 11 травня 2012 р. / Науковий редактор: д-р філос. наук, проф. О. М. Юркевич. Харків, 2012. С. 131-134.

16. Васильев Н. А. Воображаемая логика. Избранные труды / Николай Александрович Васильев. – Москва : Наука, 1989. – 264 с.

17. Фейс Р. Модальная логика / Роберт Фейс. – Москва : Наука, 1974. – 520 с. – (Серия: “Математическая логика и основания математики”).

18. Логіка : підруч. для студ. вищих навч. закладів / В. Д. Титов, С. Д. Цалін, О. П. Невельська-Гордєєва та ін. ; за заг. ред. В. Д. Титова. – Х. : Право, 2008. – 208 с.

19. Langheineken P. Anspruch und Einrede nach dem Deutschen Bürgerlichen Gesetzbuch / von Paul Langheineken. – Leipzig : Engelmann, 1903. – XVI, 368 S.

20. Valerius B. Einführung in den Gutachtenstil : 15 Klausuren zum Bürgerlichen Recht, Strafrecht und Öffentlichen Recht / Brian Valerius. – Berlin [u.a.] : Springer, 2005. – IX, 230 S. – (Tutorium Jura).

21. Medicus D. Bürgerliches Recht : eine nach Anspruchsgrundlagen geordnete Darstellung zur Examensvorbereitung / von Dieter Medicus und Jens Petersen. – 22., neu bearb. Aufl. – Köln : Heymann, 2009. – XXXVII, 504 S. – (Academia iuris).

22. Schaller J.-M. Die Anspruchsmethode / Jens-Marc Schaller // AJP/PJA. 2011. 1. S. 3-17.

23. Ehrlich E. Grundlegung der Soziologie des Rechts / von Eugen Ehrlich. – 4. Aufl. durchges. u. hrsg. von Manfred Rehbinder. – Berlin : Dunker und Humblot, 1989. – 441 S. – (Schriftenreihe zur Rechtssoziologie und Rechtstatsachenforschung ; Bd. 69).

24. Ивин А. А. Логика норм / Александр Архипович Ивин. – Москва : Изд-во Моск. ун-та, 1973. – 121 с.

25. Вригт Г. Х. Логико-философское исследования : Избр. тр. : пер. с англ. / Георг Хенрик Вригт ; общ. ред. Г. И. Рузавина и В. А. Смирнова ; сост. и авт. предисл. В. А. Смирнов. – Москва : Прогресс, 1986. – 600 с.

26. Katko P. Bürgerliches Recht : schnell erfaßt / Peter Katko. – Berlin [u.a.] : Springer, 1995. – 303 S. – (Recht – schnell erfaßt).

27. Крашенинников Е. А. К теории права на иск / Е. А. Крашенинников; Яросл. гос. ун-т. – Ярославль : ЯрГУ, 1995. – 73,[2] с.

28. Алексеев С. С. Общая теория права. В 2 т. Т. 2 / Сергей Сергеевич Алексеев. – Москва : Юрид. лит., 1982. – 354 с.

Leave a reply