Зареєструватись

Логін

Пароль втрачено

Lost your password? Please enter your email address. You will receive a link and will create a new password via email.

Оскарження договору дарування

Оскарження договору дарування

Оскарження договору дарування, як і будь якого договору можливе з підстав передбачених Цивільним Кодексом України.

  • загальні підстави для оскарження договору дарування;
  • оскарження договору дарування вчиненого під впливом помилки;
  • оскарження договору дарування вчиненого під впливом обману;
  • оскарження договору дарування вчиненого під впливом насильства;
  • оскарження договору дарування який вчинено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною;
  • оскарження договору дарування який вчинено під впливом тяжкої обставини;
  • форма договору дарування;
  • позовна давність для оскарження договору дарування.

Загальні підстави для оскарження договору дарування

Загальними підставами для оскарження договору дарування та визнання його недійсним є такі підстави передбачені ст. 203 ЦПК України:

  • зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;
  • особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
  • волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
  • правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
  • правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Крім того, договір дарування може бути визнаний недійсним з підстав передбачених ст. 228 ЦПК України, зокрема, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Якщо визнаний судом недійсний договір дарування було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін – в разі виконання правочину обома сторонами – в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне – з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Нерідко трапляються ситуації, коли під договором дарування люди приховують інші правочини, наприклад такі, як договір довічного утримання чи навіть договір купівлі-продажу. У таких випадках оскаржити договір дарування надзвичайно просто. Якщо, одна зі сторін доведе, що в дійсності сторони не мали наміру укладати договір дарування, то як сідчить судова практика, такий договір може бути визнано недійсним, з підстав укладення його під впливом помилки.

Правова позиція (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року № 6-202цс15) щодо оскарження договору дарування

оскарження договору даування

Завантажити правову позицію ВСУ щодо оскарженя договору дарування

Виходячи зі змісту статей 203, 717 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов’язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Сам по собі факт прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз’яснення нотаріусом суті договору не може бути підставою для відмови в задоволенні позову про визнання цього договору недійсним.

Вирішуючи питання про наявність чи відсутність помилки – неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суду необхідно встановити: вік позивача, його стан здоров’я та потребу у зв’язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування, тощо.
Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Оскарження договору дарування вчиненого під впливом помилки

Відповідно до ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов’язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов’язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Таким чином, якщо договір дарування вчинено під впливом помилки, то доказуванню підлягає сам факт помилки. Цей факт можна довести в сукупності характеристикою особи, яка помилилась (освіта, рід занять, тощо) та діями цієї особи після укладення договору дарування (сплата комунальних платежів, проведення ремонтних робіт в квартирі, тощо).

Аналізуючи всі докази в сукупності та встановивиши усі обставини суд може прийняти законне рішення у справі про оскарження договору дарування.

Оскрження договору дарування вчиненого під впливом обману

Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Сторона, яка застосувала обман, зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв’язку з вчиненням цього правочину.

Для того, щоб довести факт наявності обману при укладенні договору потрібно насамперед встановити, в яких саме діях сторони полягав обман. Це може бути як активні дії, так і замовчування істотних обставин договору, які в подальшому зроблять неможливим його виконання саме в тій формі в якій його уклдаено. Доведення факту обману покладається на сторону, яка оскржує договір дарування.

Оскарження договору дарування, який вчинено під впливом насильства

Відповідно до ст. 231 ЦК України, правочин вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов’язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв’язку з вчиненням цього правочину.

Правочин, вчинений під впливом насильства, може визнаватися недійсним внаслідок відсутності волі самої особи на вчинення правочину, а волевиявлення, яке має місце, відображає волю не самого учасника правочину, а волю будь-якої іншої особи, яка здійснює вплив на учасника правочину.

Під насильством розуміється фізичний або психічний тиск на особу з метою примушення її до вчинення правочину. Насильство може мати будь-які прояви: фізичне насильство (катування, биття, заподіяння болі); психічне насильство (залякування, загроза вбивством, заподіянням тілесних ушкоджень самій особі або її близьким); насильство дією (викрадення дитини, пошкодження майна особи). Різновидом насильства може вважатися службовий вплив керівника на свого підлеглого з метою спонукати останнього до укладення правочину шляхом застосування дисциплінарних стягнень, звільнення, зниження винагороди, пониження в посаді тощо.

Характерною рисою насильства є його незаконність, а також те, що воно є результатом активної поведінки винного. Найчастіше акт насильства становить собою кримінально карне діяння. Однак ст. 231 безпосередньо не пов’язує недійсність правочину з вчиненням лише кримінально-карних дій. Факт насильства для визнання правочину недійсним може встановлюватися також у цивільному процесі. Отже насильство може і не підпадати під дію КК України, але воно завжди з позицій цивільного права є неправомірним.

Для визнання правочину недійсним як такого, що вчинений під впливом насильства, не обов’язково, щоб контрагент особисто здійснював насильство. Необхідно лише, щоб він знав про факт насильства і використав це на свою користь для примушення особи до вчинення правочину.

Правочин, який вчинено під впливом насильства, належить до оспорюваних правочинів. Крім загальних наслідків, передбачених ст. 216 ЦК, до таких правочинів застосовуються також наслідки, передбачені ч. 2 ст. 231. Винна особа, яка застосувала насильство, зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки в подвійному розмірі, а також моральну шкоду, що завдані їй у зв’язку із вчиненням такого правочину. Із змісту ч. 2 ст. 231 можна дійти висновку, що збитки і моральна шкода мають відшкодовуватися фізичній особі як учаснику правочину, у тому числі тій, яка була представником юридичної особи. Якщо ж збитки будуть завдані і такій юридичній особі, вони також можуть бути відшкодовані, але вже за правилами деліктної відповідальності (глава 82 ЦК).

Оскарження договору дарування який вчинено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною

Відповідно до ст. 232 ЦК України, правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв’язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

оскарження договору даруванняВказана підстава для визнання правочину недійсним, стосується лише тих правочинів, які вчиняються особою (фізичною або юридичною) не самостійно, а через представника. Представник, вчиняючи правочин, не виражає власну волю – його завдання полягає в тому, щоб донести до контрагента волю особи, яку він представляє, оскільки відповідно до ст. 237 ЦК представник зобов’язаний або має право вчинити договір дарування від імені другої сторони, яку він представляє. Але в силу зловмисної домовленості представника й контрагента воля довірителя не знаходить свого вираження, а підмінюється волею представника, який фактично вступає у змову з контрагентом з метою одержати власну чи обопільну вигоду або створити негативну ситуацію для довірителя, що і є підставою для оскарження та визнання договору дарування недійсним.

Словосполучення “зловмисна домовленість”, явно підкреслює, що тут маються на увазі саме навмисні дії представника, тобто він усвідомлює, що дарує майно всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для довірителя наслідків та бажає (або свідомо допускає) їх настання.

Наслідками визнання недійсним договору дарування, який вчинено в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, крім загальних наслідків, передбачених ст. 216, є надання довірителю права вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків і моральної шкоди, що завдані йому у зв’язку із вчиненням такого правочину.

Оскарження договору дарування який вчинено під впливом тяжкої обставини

Відповідно до ст. 233 ЦК України договір дарування, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

При визнанні такого правочину недійсним сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв’язку з вчиненням цього правочину.

Під тяжкими обставинами необхідно розуміти не будь-яке несприятливе матеріальне, фінансове, соціальне чи інше становище, а його крайні форми, наприклад, важка хвороба особи чи її близьких, смерть її годувальника, крайня нужденність сім’ї, загроза втратити заставлене житло, загроза банкрутства та інші обставини, для усунення чи пом’якшення яких необхідне термінове укладення правочину. Підставами визнання договору дарування, укладеного на вкрай невигідних умовах, може слугувати, наприклад, неможливість сплачувати комунальні послуги за квартиру, у звязку з відсутністю коштів.

Однак, слід врахувати, що для визнання договору дарування таким, що укладений під впливом тяжкої обставини мають обов’язково бути наявні дві умови, а саме тяжка обставина та невигідні умови.

Такий правочин особа вчиняє добровільно (тут немає насильства), більше того, вона сама може бути ініціатором такого правочину, вона також усвідомлює, що вчиняє правочин на вкрай невигідних для себе умовах (тут нема помилки або обману), але вимушена це зробити під впливом тяжкої обставини.

Вищевказаний договір належить до оспорюваних правочинів, тобто може бути визнаний недійсним лише за позовом потерпілої сторони або іншої заінтересованої особи.

Закон покладає на контрагента, який скористався тяжкою обставиною, обов’язок відшкодувати другій стороні збитки й моральну шкоду, що завдані їй у зв’язку із вчиненням такого правочину. Для того, щоб вважати особу такою, що скористалася тяжкою обставиною свого контрагента, достатньо встановити, що вона знала цю обставину та невигідність для другої сторони умов правочину.

Форма договору дарування

Відповідно до ст. 719 ЦК України

  1. Договір дарування предметів особистого користування та побутового призначення може бути укладений усно.
  2. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
  3. Договір дарування майнового права та договір дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним.
  4. Договір дарування рухомих речей, які мають особливу цінність, укладається у письмовій формі. Передання такої речі за усним договором є правомірним, якщо суд не встановить, що обдаровуваний заволодів нею незаконно.
  5. Договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п’ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 2 даної сттті та загальним правилам Цивільного Кодексу України, договір дарування нерухомості підлягає оформленню його у письмовій формі та виключно нотаріальному посвідченню. Дана форма договору дарування нерухомих речей не залежить від суб’єктного складу такого правочину. У цьому випадку на такі договори поширюють дію загальні вимоги цивільного законодавства про передачу і оформлення прав власності на нерухоме майно.

Водночас, при укладенні договорів дарування нерухомості необхідно дотримуватись спеціальних правил при даруванні майна, що є спільною власністю (наприклад, майно подружжя, набуте ними під час шлюбу). Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦК України, розпоряджання таким майном здійснюється лише за згодою всіх співвласників. Така згода, у випадку вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном (у тому числі шляхом дарування), що підлягає нотаріальному посвідченню має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена (абзац 3 ч. 2 ст. 369 ЦК; ч. 3 ст. 65 СК). При цьому слід враховувати положення Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджена наказом Міністерства юстиції України.

Позовна давність для оскарження договору дарування

Позовна давність для оскарження договору дарування та визнання його недійсним встановена становить 3 роки. Однак, для кожної окремої підстави оскарження встановлено індивідуальну позовну давність.

  • про визнання недійсним договору дарування – три роки;
  • про розірвання договору дарування – один рік;
  • про визнання недійсним  договору дарування, вчиненого під впливом насильства або обману – п’ять років;
  • про застосування наслідків нікчемного договору дарування – десять років.

Якщо Вам необхідно оскаржити договір дарування у Львові, звертайтесь до Адвокатського бюро “Кульчицький та Партнери“.


Leave a reply